Роздуми над Божим Словом на п’ятницю І тижня Адвенту
Того часу, як Ісус проходив, за Ним пішло двоє сліпих, котрі голосно гукали: “Помилуй нас, Сину Давидів!” Коли ж увійшов Він до хати, сліпі підійшли до Нього. Ісус сказав їм: “Чи ви вірите, що Я можу це зробити?” Вони відповіли Йому: “Так, Господи!” Тоді Він доторкнувся до їхніх очей, промовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!” І відкрилися їхні очі. Ісус суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не довідався!” Вони ж, вийшовши, розголосили про Нього по всій тій землі.
Мт 9, 27-31
Віра має безпосередній зв’язок із нашим смиренням. Смирення не є самоприниженням — це знання своєї межі й життя згідно зі своїми границями й можливостями. Людину не смиренну можна легко порівняти зі сліпцем. Дуже добре це видно на прикладі автомобілістів, які не дотримуються правил дорожнього руху, не слідкують за знаками: вони справді мають очі, але відкидають те, що бачать, порушуючи правила. Ламаючи приписи, вони виходять за межі безпеки. Те саме з людиною не смиренною: вона може знати свої обмеження, але її самовпевненість стає її сліпотою. Вона бере на себе завдання, яких виконати не може: не тому, що це погана людина — просто вона не має для цього здібностей. І так самовпевнена людина руйнує це завдання, завдаючи шкоди собі та іншим. Сліпі з Євангелія не були смиренними — вони не послухали наказу Господа: “Глядіть, щоб ніхто не довідався!” Вони йшли за власним розсудом — можливо навіть і з добрим наміром: “Вони ж, вийшовши, розголосили про Нього по всій тій землі”. Отже, навіть добрий — як нам здається — намір ще не означає смирення.
Які наші добрі наміри не збігаються з Божою волею? Про що я питаю Господа, а про що взагалі не хочу Його питати? Можливо саме зараз треба спитати Господа про те, про що мені взагалі не хочеться Його запитати, і таки Його послухати?
фінансово.
Щиро дякуємо!
