Часто ми малюємо в уяві образи святих, які зовсім не відповідають дійсності. Ці четверо людей переконають вас у протилежному.
Перші асоціації, які виникають у нас зі словом «святий» — це люди, які жили в незапам’ятні часи і, відповідно до творів видатних митців, буквально випромінювали неземне світло. Ці вибрані створіння завжди перебували в храмі, їхні обличчя були звернені до неба, а їхні руки, без сумніву, завжди були складені в молитві.
Але Едуардо Мартінс переконує, що такого святого ви навряд чи зустрінете. 17 січня 2015 року відкритий беатифікаційний процес його друга дитинства та напарника із серфінгу Гвідо Шефера. Шефер був лікарем та семінаристом із Ріо-де-Жанейро, який любив ловити хвилі на пляжі Іпанеми. Він загинув під час нещасного випадку у віці 34 років.
Мартінс познайомився із Шефером, коли той був молодим хлопцем. Їхнє знайомство відбулося недалеко від Іпанеми, де обоє хлопців і виросли. Він розповів, що долучився до молитовної групи на своїй парафії саме завдяки Шеферу.
Шефер був харизматичною особистістю і він буквально притягував людей до себе. Мартінс розповідає, що саме Шефер спонукав учасників молитовної групи виходити на вулицю та допомагати потребуючим. «Уявіть групу молодих людей з Іпанеми, що на півдні Ріо, які виходили на вулицю, щоби допомагати нужденним. Гвідо занурювався в це з головою… він завжди знаходив добре слово для людей, яких зустрічав, а також давав їм мудрі поради, якщо вони цього потребували».
Перш ніж Шефер вступив до семінарії, його колеги з госпіталю написали листа до архідієцезії Ріо-де-Жанейро, де зазначали, що сумують через його рішення, адже тільки Гвідо йшов до пацієнтів, до яких ніхто інший не наважувався підходити, й доглядав за ними з ніжністю й терпінням. Пацієнти полюбили Гвідо й завжди просили його підтримки, коли їм було необхідне лікування.
Попри це Гвідо був звичайним хлопцем, який із задоволенням біг на пляж, щоби зловити декілька хвиль. Відрізнявся лише тим, що був спраглим до служби Богові та людям.
Так само й люди, які виросли разом зі святою Джанною Береттою Моллою, італійською лікаркою та матір’ю чотирьох дітей, яка, попри страшний онкологічний діагноз під час своєї останньої вагітності відмовилася від рекомендованого аборту, стверджують, що вона була «однією з нас».
Карла Мореллі Леоні, яка росла зі святою в Італії, розповіла телеканалу «Сіль та Світло», що Джанна не була екстраординарною, вона була простою дівчиною, але надзвичайно глибокою та цілісною в душі. Мореллі Леоні згадує: «Джанна не тільки навчила нас молитися щодня, вона жила молитвою кожного дня».
У найстаршого сина святої, Белуджі Молли, залишилося лише кілька спогадів про щоденне життя його матері, адже вона рано померла. Але запам’яталося йому найбільше те, що «мати любила швидку їзду».
Досвід спілкування Яна Гоула зі святим, за його власними словами, не був чимось надзвичайним. Його дідусь, Ірвінг Гоул, за всіма мірками був звичайнісіньким чоловіком із Мічигану. Він народився в 1925 у Вілсоні, був глибоко віруючим і нічим не вирізнявся від інших. Ірвінг служив у війську та брав участь у Другій світовій війні. У 1948 він одружився, отримав посаду директора хімзаводу, став активним членом «Лицарів Колумба».
У 1993 році, коли Ірвінгу було 67, на його руках з’явилися стигми, які почали кровоточити. Багато людей стверджували, що завдяки його молитві вони зцілювалися від фізичних недуг.
Але Ян розповідає, що ніколи не сприймав дідуся як «святого» — для нього він був просто дідусем. «Він пив своє улюблене пиво «Міллер лайт», курив сигарети «Кемел лайт», був надзвичайно працьовитим, а мозолі на його руках були більшими від стигматичних ран».
Найяскравішим спогадом Яна про дідуся залишаться ранкові прогулянки до місцевого озера, де вони разом рибалили.
Ірвінг Гоул помер 3 січня 2009 року, у віці 83 років. Двоє єпископів із Маркетської єпархії не знайшли нічого «протизаконного» в зцілюючих молитвах Ірвінга. Після його смерті була створена ціла асоціація для просування справи про беатифікацію, проте до Ватикану досі не дійшли документи із відповідною заявою.
Сестра Маріта Ротер, молодша сестра блаженного Стенлі Ротера, священника з Оклахоми, який був убитий під час своєї місіонерської діяльності у Гватемалі, розповідає, що її старший брат був сором’язливою, спокійною та «дуже звичайною дитиною».
Незважаючи на це, згодом він проявляв чудові лідерські якості на парафії, у школі та в позаурочний час. Він добре вчився в семінарії. Згодом опікувався дітьми у молодшій школі, яким викладав релігію, і завжди питав поради у сестри.
Під час відвідин брата у Гватемалі, с. Маріта помітила, що він був дуже благоговійний під час Мес. Стенлі розповідав їй, що він залюбки б пішов у гори молитися наодинці. Члени його родини були надзвичайно засмучені, коли отримали звістку про його вбивство. І хоча всі чудово розуміли, що він ризикує своїм життям, ніхто не наважувався відмовляти Стенлі від служіння у Гватемалі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
