Роздуми над Божим словом на четвер VI Звичайного тижня, рік ІІ
Брати мої, не зважаючи на особи, майте віру в Господа нашого, Ісуса Христа прославленого. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у пишних шатах, увійде і вбогий у брудній одежині, а ви глянете на того, що носить пишні шати, і скажете йому: «Ти сідай тут вигідно», а вбогому скажете: «Ти стань отам або сідай на моїм підніжку», — то хіба ви тим не утворюєте різниці між собою і не стаєте суддями з нікчемними думками? Слухайте, брати мої любі: Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його Він обіцяв тим, які Його люблять? Ви ж зневажаєте вбогого! Хіба то не багаті вас гнітять і не вони тягнуть вас на судилища? Хіба то не вони ганьблять те гарне ім’я, яким називано вас? Коли, отже, виконуєте закон царський за писанням: «Люби ближнього свого, як себе самого», — ви добре робите. А коли зважаєте на особи, то чините гріх, закон засуджує вас як переступників.
Як 2, 1–9
У біографії святого Франциска Ассізького британський письменник Г.К.Честертон вживає цікаву аналогію, щоб показати, наскільки радикально змінився весь спосіб мислення Франциска після його навернення. Провівши певний час у печері за містом у глибокій молитві, молодий Франциск відмовився від своїх амбіцій, пов’язаних із мирської кар’єрою, і вирішив жити на славу Божу. Честертон написав, що відтоді Франциск почав бачити все так, нібито він почав «ходити на руках».
Цей образ добре передає те парадоксальне відчуття Франциска, коли, відмовившись від свого багатства, він зміг побачити справжню вбогість, у якій живе людство. Убогість людей, чиє існування справді залежить лише від Бога. Із цієї нової «переверненої» перспективи все виглядало зовсім інакше: усе, що колись здавалося сильним і постійним — грубі стіни, високі вежі, — стало виглядати абсолютно ненадійним і безглуздим, бо немовби висіло над порожнім простором, готове от-от упасти. Вийшовши поза «звичне життя», Франциск нарешті зміг побачити справжню сторону всіх речей.
Цей опис допомагає нам зрозуміти сьогоднішнє перше читання. У світі, в якому так багато уваги приділяють зовнішнім атрибутам, Яків закликає своїх читачів «не зважати на особи» (пор. Як 2, 1). Нам не варто дивитися на ближніх так, як це робить більшість суспільства: надаючи перевагу багатим і сильним та ігноруючи хворих, бідних, нужденних. Замість цього безумства «звичайного життя», краще глянути на все «догори ногами» разом із Франциском, з апостолом Яковом, з Ісусом.
Ці слова можуть виявитися для нас складними у виконанні. Не так просто віддавати наш час і кошти нужденним — не кажучи вже про те, щоби зробити їх своїм найбільшим пріоритетом.
Один зі способів змінити нашу перспективу — це не переставати дивитися на хрест. Що більше будемо споглядати любов Того, Хто повністю віддав себе нам, то легше нам буде дивитися на світ по-іншому. Що більше будемо бачити, як Христос ставився до грішників, хворих і нужденних, то легше нам буде служити іншим. І тоді, як святий Франциск, ми почнемо ставитися до кожної людини — як багатої, так і бідної — з тією повагою і любов’ю, на яку вони заслуговують.
«Ісусе Христе, допоможи мені бачити все так, як бачиш Ти, і любити так, як любиш Ти».
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
