Голос із хмари

Роздуми над Божим Словом на  ІІ неділю Великого Посту, рік А

Перше читання розповідає нам про початок віри Авраама. Він почув голос невідомого й невидимого Бога, який кликав його залишити все та вийти в незнану обіцяну землю. Маючи сімдесят п’ять років, Авраам змінює усе своє життя і вирушає за одним лише голосом, який звертався до нього особисто. Тільки там, в обіцяній землі, об’явився йому Господь. Слухання та слідування за невидимим голосом перемінилося на оглядання Бога: І з’явився Аврамові Господь і сказав: «Потомкам твоїм дам я цю землю!» І спорудив він там жертовник Господеві, що з’явивсь йому (Бут 12,7).

У другому читанні апостол Павло також говорить про Бога, який покликав нас святим покликанням, щоб відкрити нам благодать з’явлення Спасителя нашого Ісуса Христа (2Тим 1,9-10). Спочатку є слово-поклик, а вінець усього — споглядання. Отже, слухання Бога, який кличе, завжди провадить до бачення, до споглядання Його обличчя.

Людина не може одразу побачити Бога — однак завжди може Його слухати, і навіть серед суцільної темряви дійти до Того, Кого ще не бачить, але може чути. Такий задум Бога: від поклику — до з’явлення. Перше — Божий голос, Його уста, а потім — Його обличчя. Так поступово відкривається та об’являється Бог.

Вже на самому початку, при хрещенні Ісуса Христа, пролунав голос із неба: Це є Мій Улюблений Син, якого Я вподобав (Мт 3,17). Варто зауважити, що Небесний Отець описаний як «голос із неба». За цим голосом пішли перші учні Ісуса Христа. Щоденне та витривале слухання привело їх до видіння на високій Горі Преображення. Однак, тут знову чуємо про голос із хмари, який промовляє те саме слово: Це є Мій Улюблений Син, якого Я вподобав. Слухайте Його! Бачити — важливо; однак необхідним є тільки слухати.

Не випадково на Горі Преображення з’явились їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Вони — єдині у Старому Завіті, хто чув голос Бога на горі Синай (Вих 24,18; 1Цар 19,8-18). Мойсей — це слово старозавітного Закону; Ілля — це всі пророцтва. Тепер вони розмовляють з Ісусом. Для нас це означає — вся Біблія. Тому не кажи, що Бог мовчить, коли твоя Біблія закрита!

Апостол Петро також хотів долучитися до тієї розмови. Він запропонував збудувати три намети. Однак у ту мить, як він ще говорив, аж тут ясна хмара оповила їх. Коли ми пробуємо відповідати на Боже слово, Господь показує, що Він сам є наметом, який огортає нас своєю присутністю. У хмарі людина не може бачити, але чує голос, який промовляє і наказує слухати. Цей досвід був до тієї міри сильний, аж учні, почувши це, попадали долілиць і дуже злякалися. Охоплені ясною хмарою, вони перебували в Тому, Кого не могли бачили, але сприймали Його голос. Тому хмара була необхідна. Вона завжди означає Божий захист і провід: Адже очі Господні на тих, які Його бояться, — каже сьогоднішній псалом.

До учнів, які не бачать, але слухають, підійшов Ісус і торкнувся їх зі словами: Підійміться й не бійтеся. Це був досвід їхнього падіння і підняття, досвід смерті й воскресіння. Слово, яке наказав слухати Отець, їх підняло і позбавило страху. До їхнього страху доторкнувся сам Ісус. Тоді відкриті Божі уста відкрили очі Його учнів: Підвівши свої очі, учні не побачили нікого, крім одного Ісуса (Мт 17,8). Такий є намір Бога і Його благодать, яка дана нам в Ісусі Христі (1Тим 1,9).

Тому щороку в другу неділю Великого посту, на дорозі до Христової муки та воскресіння, Церква подає Євангеліє Преображення Господнього. Про цю подію розповідають перші троє євангелістів, а також апостол Петро у своєму Другому листі. Не за байками бо, хитро вигаданими, йдучи, об’явили ми вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками його величі. Бо він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій син любий, якого я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з ним на святій горі (2Пт 1,16).

Петро, наочний свідок величі Божого Сина, двічі підкреслює значення слова, а не видіння. Для нього важливим був саме голос від величної слави: І цей голос ми чули, як сходив з неба. Впродовж усього Великого Посту ми співаємо перед Євангелієм особливий антифон: «Слава тобі, Слово Боже!» Це той голос від величної слави. Тому відкриваймо Боже слово, яке просвітлює та відкриває наші очі.