Розлита любов

Роздуми над Божим Словом на ІІІ неділю Великого Посту, рік А

Кожна людина завжди турбується про те, що буде їсти та що матиме пити. Це первинні людські прагнення. Навіть найсуворіша форма посту «на хлібі й воді» залишає те, що базово необхідне. Також Євангеліє на Третю неділю Великого Посту розповідає про воду та їжу Ісуса Христа.

Щоби зрозуміти біблійну символіку води та їжі, звернімося до історії Вибраного народу. Коли Господь Бог виводив свій народ із Єгипту, з дому неволі, дуже багато подій було пов’язано саме з водою. Спочатку, як ми чули в Першому читанні, Мойсей своєю палицею торкнувся вод Нілу й вода перетворилася на кров. Це була перша Єгипетська кара (Вих 7, 14-25). Далі за Божим наказом Мойсей тією ж палицею розділив води Червоного моря, щоб урятувати свій народ від війська фараона (Вих 14, 15-25). Отак Бог остаточно покарав Єгипет за поневолення Його народу. Та сама вода для ворога стала загибеллю, а для Ізраїлю — порятунком.

Перебуваючи в пустелі після переходу через Червоне море, народ три дні марно шукав питної води. Тоді всі знову опинилися на межі життя і смерті. Спраглі й виснажені, вони могли тільки нарікати і голосити. Прийшли вони в Меру, та води з Мери не могли пити, бо гірка була; тим і прозвали те місце Мера. І нарікали люди на Мойсея, говоривши: «Що нам пити?» А він заголосив до Господа; і вказав йому Господь дерево; вкинув він його у воду, і вода стала солодкою (Вих 15, 23-25). Після палиці Мойсея щоразу конкретніше та ясніше говориться про дерево, яке змінює те, що непридатне, на джерело життя.

Але нарікання народу не стихло. Тепер вони хотіли їсти! Тоді Господь наслав перепелиць і почала падати манна з неба, щоденно крім суботи (Вих 16). Отак їжа була гарантована на весь час мандрівки пустелею.

Про те, що сталося далі, детально розповідають Перше читання і псалом. Народ під супроводом Мойсея вже майже дійшов до Божої гори Хорив, інша назва якої — Синай, тобто гора Божих заповідей. Тут знову серце народу закам’яніло, тому що вони не слухали Божого голосу: Сьогодні, коли почуєте Його голос: «Не робіть закам’янілими ваші серця» (Пс 95,7-8). Коли забракло хоч якоїсь води, Мойсей за Божим наказом ударив палицею по скелі: «Ось Я стану перед тобою там, на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть» (Вих 17,6).

Бачимо, що коли Бог провадив свій народ пустелею, Він потурбувався про всі його потреби. Спочатку Господь заспокоїв спрагу та голод своїх вибраних, і тільки потім дав йому десять Божих заповідей. Від земних потреб і прагнень Всевишній провадив свій народ до спраги духовної води та їжі.

Сьогодні Ісус пояснює жінці-самарянці: Кожний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що б’є в життя вічне (Йн 4,14). Звісно, тут ідеться не про матеріальну воду, а про розколення закам’янілого та неслухняного людського серця, яке не слухає Божого голосу. Цю тверду скелю може розколоти і сокрушити тільки дерево, яке вказав сам Бог: дерево Господнього хреста.

Коли Ісус висів на хресті, Він промовив: Спраглий Я! Ось тут спрага Бога зустрічається зі спрагою людини: Один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров і вода (Йн 19,34). Нас Спаситель — Ісус Христос після того, як віддав усе з дерева хреста і поклав своє життя до останнього подиху, ще має воду, яку завжди хотів дарувати. Неймовірний парадокс: Спраглий Бог, який на хресті не мав чим зачерпнути, напуває кам’яне серце людини зі свого розколотого списом серця. Вода з боку Христа — це дар Святого Духа та Божої любові до грішників: адже Божа любов розлита в наших серцях через даного нам Святого Духа (Рим 5,5).

На хресті Господь також промовив слово «Здійснилося!» На цьому дереві, яке визволяє з неволі гріха, Божий Син довершив справу Отця: Моя пожива — чинити волю Того, хто послав Мене, та довершити Його справу (Йн 4,34).

Кожна людина завжди турбується про те, що буде їсти та що вона питиме.

Господи, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги (Йн 4,15).

Господи, хліба такого давай нам повсякчасно! (Йн 6,34).