Біблійні роздуми

Не чужі пастирі

02 Травня 2020, 18:58 1201 о.Василь Косік

Роздуми над Божим Словом на IV Великодню неділю, рік А

Розпочинається тиждень Доброго Пастиря. Це час посилених молитов про нові покликання до Божої служби, а також щоденних благань за наших єпископів, священників, монахів і монахинь та всіх богопосвячених осіб.

Цей рік присвячений дару покликання, і тому сьогоднішнє Євангеліє особливо актуальне. Спочатку Ісус показує ознаки злодія та розбійника, щоб вівці могли їх розпізнати й не помилилися в своїй довірі. Далі Божий Син навчає про риси справжнього Пастиря, яким є найперше Він сам, а всі інші священники «входять» у Його єдине священство: Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний.

За часів Ісуса Христа овеча кошара була місцем, де вівці залишалися на ніч. Потрапити за безпечну огорожу можна було одними-єдиними дверима. При вході завжди стояв одвірний, який відчиняв знайомому пастирю.

Праця пастиря була важкою та небезпечною. У сьогоднішньому читанні названо дві загрози: це злодії та розбійники. Злодій хоче привласнити те, що йому не належить. Він жадає, щоб вівця належала йому, а не тому, хто набув нас дорогоцінною кров’ю. В цьому негативному прикладі наявна також добра новина, адже тут сказано, що ми належимо Ісусові, ми — Його! Він сам називає нас «своїми», або «моїми»: Я знаю своїх, і Мої Мене знають (Йн 10,14). Ще у Старому Завіті в 95-му псалмі весь народ визнавав у молитві: Бо він наш Бог, і ми народ його пасовиська, і його руки отара (в.7). Справжній пастир зовсім не дбає про своїх овець, він дбає про овець Ісуса Христа. Ось тому воскреслий Господь каже Петрові: паси Мої ягнята… паси Мої вівці (Йн 21,15-16).

Гіршою справою був розбійник, який приходить, щоби вбивати й погубити. Блаженний Теофілакт Болгарський навчає, що злодій «викрадає овечку», коли людина чинить погане діло. Він спочатку розпорошує людину спокусами та лукавими помислами, поступово обкрадаючи душу та позбавляючи її світла благодаті — найбільшого блага людини. Далі, як розбійник, він убиває через згоду людини на грішні думки. Але в кінці він губить кожного, щойно людина звершить грішний вчинок.

Як же протистояти цьому, адже дуже часто спокуси здаються благом для людини і ми постійно помиляємося в тому, що насправді добре? Найперше Ісус говорить, що злодії та розбійники приходять перед Ним. Коли щось у житті стоїть на першому місці перед Ісусом, щось, що Йому не належить, — це поступово провадитиме до зубожіння Божого життя в людині, аж до його повної втрати.

Треба зрозуміти, що спокуси та гріхи — це щось чуже, невластиве й неприродне для людини: за чужим же вони не підуть, а втікатимуть від нього, бо не знають голосу чужих! Ісус каже, що той, хто Йому належить, втікатиме навіть від голосу чужих. Адам і Єва згрішили, бо якраз не втікали, а слухали лукавий голос «чужого». Апостол Петро у своїй першій проповіді в день П’ятдесятниці сказав: Спасайтеся від цього зіпсутого роду! А в другому читанні він навчає: Адже ви були як заблукалі вівці, а тепер повернулися до пастиря і стража ваших душ (1Пт 2,25). Господь сам стереже наші душі; ось тому, втікаючи, потрібно прибігати до Нього через його священників.

Про злодіїв та розбійників сказано, що вони приходять самі, а отже, вони не були послані. Ісус був посланий Отцем, і Він так само послав своїх апостолів на цілий світ, щоб несли Його слово і були Його голосом. Натомість злодії та розбійники самі перелазять через верх деінде. Це образ зухвалості й гордині, яка не зважає на слово Бога та Його заповіді, але їх «перестрибує». Справжній пастир входить крізь двері. Цими дверима, як навчає Йоан Золотоустий, є Святе Письмо, а одвірним є Мойсей та пророки. Ісус виконав усі Писання: І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього (Лк 24,27). Він входить до людини через Боже слово, як крізь відчинені двері. Для того, щоби знати голос пастиря і безпомилково відрізнити його від голосу чужих, потрібно слухати й читати Святе Письмо. Тому апостол Павло пише до Тимотея як до вірного пастиря: Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та навчанню. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накладанням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе (1Тим 4,13-16).

Духовна практика слухання й читання Божого слова відрізняє «своє» від «чужого», голос справжнього пастиря — від голосу замаскованої спокуси. Спокуси стають дедалі чужішими, а голос Пастиря і Його натхнення — дедалі ближчими. Ісус, промовляючи до душі, створює близькі та сокровенні взаємини з кожним особисто. Він піклується про все стадо, але більше — про кожну овечку зокрема: він кличе своїх овець по імені й виводить їх. Господь знає кожного особисто, але виводить усіх разом. Отже, ми ходимо за Ісусом не поодинці, але завжди в спільноті: Коли він усіх своїх овець повиводить, то йде перед ними, а вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос. Іти за Ісусом нелегко, але Він завжди попереду: На це ви були покликані, тому що й Христос постраждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами (1Пт 2,21).

Куди ведуть сліди Ісуса? До чого Він нас веде? Я ж прийшов, щоб мали життя, і щоб над міру мали. Чи може бути щось більше і цінніше за життя людини? Проте життя людини обмежене… воно має свою міру, але Господь завжди дарує понад міру. Він не тільки наповнює життя кожного, але дає понад всяку міру: Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять (1Кор 2,9). Ми отримали життя в повноті. Це вільність увійти та вийти через Ісуса — померти й воскреснути. В Ньому ми тепер живемо, в Ньому вмираємо, в Ньому воскресаємо: Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний; і він увійде та й вийде, і знайде пасовисько.

Ці роздуми закінчимо молитвою сьогоднішнього псалма: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюся, бо Ти зі мною. Отож в усі дні життя мого доброта і милосердя супроводжувати мене будуть, і я на довгі дні поселюся в домі Господнім.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: