Роздуми над Словом Божим на VII Великодню неділю, рік А
Йн 17, 1–11а
Отак мовив Ісус, а підвівши очі Свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав Свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив, згідно з владою, що її Ти дав Йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких Ти передав Йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа. Я Тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке Ти дав Мені до виконання. Тепер же прослав Мене, Отче, у Себе – славою тією, що її Я мав у Тебе перед тим, як постав світ! Я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти від світу передав Мені. Вони були Твої, Ти ж передав Мені їх, і зберегли вони слово Твоє. Нині збагнули вони, що все, Тобою дане Мені – від Тебе; слова бо, Тобою Мені дані, Я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе Я вийшов, і увірували, що Ти Мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких Ти передав Мені, бо вони – Твої. І все Моє – Твоє, Твоє ж – Моє, і в них Я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і Я до Тебе йду».
Цей Великодній час, коли стільки говорять про Воскресіння, а серце переповнюють радість і натхнення, – слушний момент, щоб задуматися про смерть. Зазвичай, ми відганяємо кожну думку про неї, щоб «не псувати собі настрою». Але смерть – невід’ємна частина нашого життя, і вона не мине нікого. «Якою безмежно нещасною була б наша доля, якби не було твердої надії на кращу, до якої нас приведуть заслуги Ісуса Христа, нашого Відкупителя», – написав свого часу св. Станіслав Папчинський.
Уже сам природний страх перед смертю змушує нас думати про дар віри в Того, Хто отримав владу над усякою плоттю – привести її до вічного життя (пор. Йн 17, 2). «Іов, який лежав на попелищі та зішкрібав черепком гній з тіла, що майже розклалося, так сильно був захоплений цією надією майбутнього воскресіння, що промовив: «Я знаю – Захисник мій живе, і останнім Він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога. Я сам Його узрю, очі мої побачать, а не хтось інший; серце у мене в грудях ниє!» (Іов 19, 25).
І дійсно, наші тлінні тіла переміняться (пор. 1 Кор 15, 51). Про це свідчить і довколишня природа, яка щороку в’яне і знову прокидається після зими, розквітає та плодоносить. Так і ми, християни, віримо, що наше тіло з пороху повернеться до життя. Бо ми створені за образом Бога, і Бог учинив наші душі Своєю святинею, де Сам мешкає. Тому, якщо нас або когось із наших близьких мучать сумніви і страх перед неминучим кінцем, сьогодні прислухаймося до слів Христа (див. Йн 17, 3). Віра у вічне життя починається з пізнання предвічного Творця і посланого Ним на землю Божого Сина, нашого Спасителя.
«Господи, Ти знаєш, як моє серце тріпоче від думки про смерть. Вірю, що Ти створив мою душу безсмертною і воскресиш моє тіло в останній день, але допоможи моєму невірству!»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
Щодня о 9.00 год. з каплиці Отців Маріянів у Харкові транслюється Служба Божа. Трансляцію дивіться на YouTube-каналі журналу «Слово між нами»
фінансово.
Щиро дякуємо!
