Місія – це дар Святого Духа, а не результат стратегії

В урочистість Вознесіння Господнього побачило світ послання Папи Франциска до Папських місійних організацій. Святіший Отець нагадує про те, що місіонерські ініціативи не можуть здійснювати в рекламному ключі, бо не є нашою ініціативою та результатом наших розрахунків.

Звіщення Євангелія – це щось зовсім інше, ніж політичний, культурний, психологічний чи релігійний прозелітизм. Місія – це безкорисливий дар Святого Духа, а тому не може покладатися на «спеціальні програми вишколу» чи доручатися структурам, які здаються «поглинутими одержимістю рекламувати себе самих та власні ініціативи», ледь не в «рекламному ключі». Роздумами про основи місії Папа Франциск ділиться у своєму посланні до Папських місійних організації, оприлюдненому у Ватикані в четвер, 21 травня 2020 р., що було приготоване на щорічну генеральну асамблею інституції, яка мала відбуватися саме тепер, але перенесена з огляду на обмеження, пов’язані з пандемією. Про це повідомляє Vatican News.

Підвалини місії

Святіший Отець нагадує про те, місія Церкви є «ділом Святого Духа, а не наслідком наших розмірковувань і намірів». Радість Святого Духа – це благодать та «єдина сила» для проповідування Євангелія. Бо спасіння «не є наслідком наших місіонерських ініціатив, ані наших промов про втілення Слова», а може здійснити лише через зустріч із Ним. Євангеліє звіщає той, хто свідчить про діло Іншого.

Характерні ознаки

Посилаючись на Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, Папа Франциск перераховує різні характерні ознаки місії, перша з яких – привабливість: Церква, вкотре нагадує він, зростає не завдяки прозелітизмові, але через привабливість, й коли йдемо за Ісусом «щасливі через те, що були Нам приваблені», інші помічають це та можуть «захопитися цим». Наступними рисами є вдячність і безкорисливість, бо місіонерська ревність ніколи не здобудеться внаслідок раціональних обмірковувань чи розрахунків, не може зродитися з примусу, але є «відблиском вдячності» за отриманий дар. Така риса як покора випливає з того, що щастя і спасіння «не є нашою власністю» чи метою, здобутою завдяки нашим заслугам. Зрештою, Євангеліє можна звіщати «виключно в покорі», без зарозумілості.

Така риса, як полегшувати, а не ускладнювати, вказує на те, що справжня місія не накладає «непотрібні тягарі» на життя людей, й без цього обтяжені, ані не накладає «витончені шляхи формування» для того, аби «втішатися тим, що Господь дає з легкістю». Важливою рисою є близькість до життя, адже місія досягає людей «там, де вони перебувають, і такими, якими вони є». Врешті, «sensus fidei» Божого люду та особлива увага до найменших і убогих, що не є «факультативним вибором для Церкви».

Наступник Святого Петра нагадує про те, що Папські Місійні Організації «зродилися спонтанно», із місіонерського пориву, який є вираженням «віри охрищених», та розвивалися, прямуючи вперед двома коліями молитви та милосердної любові. Вони завжди втішалися пошаною з боку Церкви Риму й ніколи не переживали своє покликання як «альтернативний шлях» щодо звичних форм життя помісних Церков. А тому вони стали мережею, що поширилася на всіх континентах, створивши множинність, яку слід захистити від «ідеологічного уодноманітнення».

Небезпеки, яких слід уникнути

Святіший Отець не оминає увагою й різних перешкод, які можуть виникнути на дорозі Папських Місійних Організацій. Він, насамперед, застерігає від почуття самодостатності, що може вилитися у дбання про рекламу себе самих, у проведення власних ініціатив у «рекламному ключі». Ще однією спокусою він назвав «бажання командувати», тобто, виконувати функції контролю над громадами, яким ці організації покликані служити. Черговим патологічним явищем Папа назвав «елітаризм», тобто, спокуса вважати себе приналежними до «вищого класу спеціалістів». Існує також небезпека відокремлення від люду, сприймаючи його як «інертну масу, яку постійно слід надихати й мобілізувати», так, ніби переконаність у вірі є «наслідком переконливих промов чи вишколу». Слід також уникати абстрактності та функціоналізму, не уповати в усьому на «наслідування світських моделей ефективності».

Деякі поради

В цьому ключі Папа Франциск радить Папським Місійним Організаціям берегти, а то й наново відкрити, своє включення у Божий люд, занурюючись у реальне життя людей, вплітаючись у церковне мереживо дієцезій, парафій, спільнот і товариств. Глава Католицької Церкви просить ПМО й далі зберігати свій зв’язок із традицією молитви та збору коштів на місійні потреби, шукаючи нових шляхів, але й «не ускладнюючи простого». Організації повинні бути засобом на служінні місії місцевих Церков, але не як супер-стратеги чи як центри управління місіями, а в контакті з дійсністю, уникаючи виключно бюрократично-професійного виміру. Слід дивитися назовні, а не в дзеркало, полегшувати структури, а не обтяжувати їх.

Той факт, що одним із аспектів діяльності Папських Місійних Організацій є збір пожертв для потреб місій, вимагає дбання про те, щоб не перетворити їх у звичайні неприбуткові організації. Важливо заохочувати всіх охрищених до внеску в місію Церкви, замість того, щоб обмежуватися зверненнями лише до великих жертводавців. А у використанні зібраних фондів слід зважати на першочергові потреби громад, уникаючи різних форм гіпертрофованої опіки, що може вилитися у явища «паразитичного утриманства». Слід також не забувати про бідних. А оскільки ПМО завдяки своїй мережі відображають люд з тисячами облич, вони не повинні разом з пропозицією Євангелія нав’язувати визначені культурні форми, або ж намагатися «стандартизувати форми звіщення».

Підсумовуючи, Папа завершує своє послання словами святого Ігнатія, заохочуючи Папські місійні організації добре виконувати свої завдання, «так, ніби все залежить від вас, знаючи, що в дійсності, все залежить від Бога».