У подружжі в нас щодня є нагоди перепросити і попросити про вибачення. Це не обов’язково великі, «видовищні» драми, а щоденні поранення словом, поведінкою, якими ми завдаємо болю.
Без цього наша подружня єдність може сильно постраждати.
«Досконале» вирішення
У Біблії можна знайти багато відповідей на питання, як вчинити, коли хтось нас ранить, коли зазнаємо страждань із боку подруга чи брата. Найвідоміший, напевно, фрагмент, який розповідає про те, що треба вибачати не сім, а 77 разів:
«Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: не кажу тобі до семи раз, але аж до сімдесяти раз по сім!» (Мт 18,21-22).
У давнину в усіх культурах число 7 мало особливе значення і трактувалося як число святе. У Старому Завіті поняття «сім» і «повнота» взаємозамінні. Повнота — це щось досконале, тому пробачити сім разів по сім — це пробачити досконало, повністю, і не озиратись.
Можна сказати, що в цьому розумінні треба пробачати постійно, щоденно, неустанно і так, щоб не повертатися до тих кривд і не згадувати образ. У теорії це звучить красиво і саме досконало, але на практиці буває по-різному. Отже, погляньмо, що регулярне пробачення вносить у наші подружні стосунки.
Кисень для стосунків
Коли ми не накопичуємо в собі образ проти коханої людини, то в таких стосунках можемо дихати спокійно і глибоко. Але якщо ми постійно відчуваємо гіркоту, згадуємо провини коханого, то закрадається нещирість, простіше кажучи — ми починаємо задихатися.
Може з’явитися підозріливість і ми можемо почати дивитися на близьку людину як на ворога, підозрюючи її у злих намірах, навіть якщо їх насправді немає. Я знаю одне таке подружжя, яке ніколи не могло помиритися, і сьогодні, коли я з кимсь із них розмовляю, то відчуваю, що навіть зараз вони самі до кінця не розуміють, про що йдеться, і водночас не перестають сипати прикладами підозрілої поведінки свого подруга.
З одного боку, видно цю гіркоту, а з іншого — бажання любові, бо, зрештою, ми всі її прагнемо. А любов насправді дуже сильно пов’язана з милосердям. Коли ми йдемо до сповіді, то відчуваємо певний дискомфорт, визнаємо свої слабкості та гріхи, але виходимо, впевнені у безумовній любові Бога, який пробачає, тому що любить… Коли наш подруг просить пробачення — часом важко пробачити щиро, але маємо пам’ятати: якщо цього не зробимо, то кривдимо не лише його, а й себе.
Це не так просто…
З іншого боку, я добре усвідомлюю, що не можна автоматично пробачити: хтось приходить, каже «пробач», а я відповідаю «пробачаю» — і все.
Я точно знаю, що є травми, які вимагають зцілення, і пробачення приходить із часом. Глибші травми мають свій процес, у якому пробачення — на пізнішому етапі цього ланцюжка. Натомість важливо пробудити в собі прагнення пробачити подруга і щиро сказати йому, що я відчуваю. Вже саме бажання, потреба пробачити — це великий крок; а наступний — просити про допомогу Бога, якому не набридає пробачати. Можна сказати, що Він у цьому спеціаліст, майстер, який щоденно, щогодини, щохвилини, навіть щосекунди в Таїнстві примирення пробачає комусь помилки, погані рішення, шкідливу поведінку, блюзнірство й багато інших гріхів.
Окрім труднощів із пробаченням, які можуть походити від серйозних ран, нам часто важко пробачати через брак взірця. Якщо ми походимо з середовища чи з сім’ї, де рідко лунали слова «перепрошую»/» пробачаю», то тим важче нам впровадити це у своїй сім’ї.
Але не обманюймося: нагод для пробачення в сімейному житті багато! Тому ще до шлюбу варто впровадити одну з основних засад, яку також знаходимо у Святому Письмі: «Нехай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4,26).
Ми з чоловіком самі проходили дуже складний період через залежність, яка викликала цілу хвилю брехні. Важко було пробачити; але я знаю, що без цього сьогодні, за два роки після кризи, я не могла б назвати себе щасливою дружиною.
Кожна криза може бути шансом для нового початку. Не бійтеся пробачати і просити пробачення, навіть щодня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
