Вони можуть бути покровителями тих, кому обмови та плітки руйнують життя і нерви. Покровителями на час відкинення і нерозуміння. Покровителями тих, хто не має як себе захистити.
Наприкінці цього тексту ви знайдете відповідну молитву.
Не викликав симпатій
Його ім’я звучить як Брихтій, Бритій або Брикцій. Він жив на межі IV-V ст. і (м’яко кажучи) його не любили — не без його власної вини. Коли святий Мартин Турський сказав, що Бритій буде його наступником як єпископ цього міста, духовенство стало протестувати через нестримний характер кандидата.
Святий Мартин відповів на їхній спротив так: якщо Ісус був готовий примиритися з Юдою, то він безумовно дійде згоди з Бритієм. Його пророцтво справдилося і Бритій став єпископом Тура після св.Мартина.
Але неприязнь до нього з боку інших залишилася.
Хто хоче вдарити пса, той завжди знайде палицю
За цим прислів’ям сталося і з новим єпископом. Жінка, що працювала в його домі (в біографії святого її називають «черницею», хоча в Vст. важко ще говорити про регулярне чернече життя жінок у Європі в нашому теперішньому розумінні) і була пралею, завагітніла й народила позашлюбну дитину.
Громада швидко вказала на Бритія як на винуватця. Його звинуватили в аморальності, поганій поведінці та розбещеності. Духовенство зібрало синод, який наказав йому покинути місто, а розлючений люд навіть погрожував єпископу каменуванням, якщо він не виконає цього вироку.
Легенда згадує два чуда, які довели невинуватість Бритія. Перше з них — це фраза, яку сказав сам «доказ» (якому був тільки місяць від народження!) гаданої провини, коли побачив свого імовірного батька: «Це не мій батько!»
Друге чудо-доказ нібито полягало в тому, що звинувачуваний проніс у кишенях свого єпископського плаща розжарене вугілля на могилу свого святого попередника — і не зазнали жодної шкоди ані він, ані його одяг. Але навіть якщо ці чудеса насправді сталися, то вони не допомогли Бритієві, який був таки змушений покинути місто, щоб урятувати своє життя.
Повернення
Тільки папа Зосим, до якого відправився звинувачений єпископ, після слідства (цікаво, як воно виглядало в ті роки?) виправдав його від хибних звинувачень і наказав повернути його до дієцезії. Варто пам’ятати, що тоді прийняття дієцезії розумілося як шлюб (символом чого дотепер є єпископський перстень) — призначення було незмінним і на все життя.
Але Бритій мусив зачекати з поверненням, поки не помре Арментій, якого за цей час духовенство і народ обрали на його місце. Роки очікування провів відлюдником в одному з сіл поблизу Тура.
А після повернення?
Бритій здивував усіх тим, що ніколи не повертався до справи свого звинувачення і вигнання. Він не шукав винних, не вимагав вибачень чи компенсації, нікому не мстився. Його запам’ятали як ревного пастиря й апостола, засновника нових християнських спільнот і будівника храмів — зокрема, на честь св.Мартина, яким (відбудованим після повного зруйнування революціонерами в 1789р.) можна милуватися дотепер.
Проста мрія простого хлопця
Герард народився майже через 1300 років після Бритія у невеликому містечку Муро Лукано на півдні Італії. Замолоду вивчився на кравця, потім два роки був камердинером місцевого єпископа, а пізніше, після смерті свого працедавця, знову став кравцем.
Герарад змалку мріяв про чернече життя, а на вступ до нещодавно створеного згромадження редемптористів не погоджувалася родина — побоюючись, насамперед, утратити прибуток від його кравецької праці. Врешті-решт 23-річний Герард утік із дому дядька, щоби здійснити свою мрію.
У монастирі він вирішив залишитися братом (не прийняв священницького сану). Там він так само займався пошиттям одягу, а ще виконував функції сакристиянина, доглядав за хворими і збирав кошти. Останнє заняття Герард дуже любив, бо воно давало йому можливість спілкуватися з людьми.
Це не були пусті розмови. Герард мав особливий дар залагодження конфліктів і суперечок та навернення заблукалих. Цей дар був оплачений суворою покутою та регулярними умертвленнями у цих намірах. Свідки його життя також стверджували, що брат Герард міг читати в сумліннях, помножувати їжу, зцілювати і навіть мав дар білокації (тобто міг перебувати у кількох місцях одночасно).
«Багато страждати задля Бога»
Через два роки після довічних обітів, за порадою духовного керівника, Герард записав, чого він найбільше хоче: «Дуже любити Бога і бути з Ним завжди з’єднаним. Робити все для Бога і любити всіх заради Нього. Багато страждати задля Бога».
Ніби у відповідь на це прохання, ще того ж самого року проти молодого ченця було висунуто тяжке звинувачення. Як колись Бритія, Герарда звинуватили в аморальних стосунках із донькою господаря, в чиєму домі він зупинявся під час збору пожертв. Мабуть, дівчина сама вказала на молодого редемпториста як на батька своєї позашлюбної дитини, а інші цьому повірили.
Святий Альфонс Марія Ліґуорі, засновник згромадження і його настоятель, викликав молодого ченця для пояснень. Але Герард мовчав, як колись Ісус перед Синедріоном, Іродом і Пилатом. Святий Альфонс вирішив, що його мовчання — це визнання провини, і покарав Герарда, заборонивши йому приймати Святе Причастя і покидати монастир.
Довгі місяці чернець жив серед своїх співбратів, які вважали його розпусником. Його туга за Причастям була такою сильною, що він боявся прислуговувати на Святій Месі, щоб не вирвати з розпачу з рук священника консекровану гостію.
Без втрат для душі
Коли звинувачення було знято, Герард — на відміну від святого Альфонса Марії — не виказував особливої радості, бо і своє звинувачення, і виправдання вважав Божою волею.
Але ці важкі переживання послабили його і так незначні сили. Й хоча його відправили до монастиря в горах, щоби поправити здоров’я, Герард помер там в оточенні (цього разу доброзичливих до нього) братів у ніч із 15 на 16 жовтня 1755 року, у віці неповних 29 років, всього за три роки після чернечих обітниць.
Покровителі тих, кого обмовляють
Це тільки двоє перших-ліпших, з різних історичних часів, — двоє людей, яким довелося страждати через плітки та наклепи. Бо хтось щось сказав, хтось щось почув, бо хтось щось повторив, бо комусь щось здалося… У цих двох випадках правда вийшла на яв і також, у людському розумінні, обидва перемогли ще за життя. Але не всі історії так закінчуються…
Бритій і Герард можуть бути покровителями тих, кому плітки й наклепи руйнують життя і нерви. Покровителями на час відкинення і нерозуміння. Покровителями для тих, хто не має як себе захистити — бо якщо захищатися від пліток, то завжди знайдеться той, хто скаже: «Немає диму без вогню».
Молитва
Звертайтеся до них у таких ситуаціях, зокрема і для того, щоби просити про благодать витримати ці випробування без шкоди для душі — без втрати довіри до Бога і любові до людей. Наприклад, такою або іншою короткою молитвою:
Святі Бритію і Герарде,
ви знаєте, як це — бути несправедливо звинуваченим. Знаєте гіркий смак самотності та приниження через обмови, наклепи та плітки. Прошу вас, допоможіть мені витримати те, через що я проходжу, в довірі до Бога і в єдності з нашим Учителем, Ісусом Христом, невинним і мовчазним Агнцем.
Бережіть моє серце й думки від розпачу, ненависті і бажання помсти. Випросіть мені сили відповідати добром на зло; благословляти тих, хто погано про мене говорить, і чинити добро тим, хто наклепами кривдить мене. Щоб я ніколи не втратив віру в цінність бути чесним і надію на перемогу правди. Задля любові Ісуса, Господа нашого.
Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
