Святий Каетан, пресвітер

Римо-катол.: 7 серпня (довільний спомин)

Святий сьогоднішнього дня народився в м. Віченці на півночі Італії 1 жовтня 1480 року. Був наймолодшим із трьох синів заможної та впливової родини графа Каспера ді Тьєне і графині Марії ді Батисти да Порто. Батько Каетана помер через два роки після його народження. Виховання майбутнього святого повністю лягло на матір. Подробиць того, як вона його виховувала, ми, мабуть, ніколи не дізнаємось. Але беззаперечно, що графиня Марія, яка належала до Третього домініканського ордену, намагалась прищепити йому ті цінності, які їй самі були прищеплені в Ордені. Наскільки їй це вдалося? Щоб дати відповідь на це запитання, погляньмо на життєпис її сина.

Його самостійне, «доросле» життя розпочалося навчанням у Падуї, де в славнозвісному університеті він здобув у 1504 році ступінь доктора канонічного (церковного) і римського (цивільного) права. Через рік на землі, що належала їхній родині, він збудував храм св.Марії Магдалини. Ще через два роки перебрався до Рима, де наприкінці 1507 року (або на початку 1508) отримав посаду протонотарія папи Юлія ІІ. Наскільки важливою була для Церкви була виконувана ним робота — про це можна судити з того, що через його руки проходило все листування Святішого Отця. 1509 року Папа доручив Каетанові місію посланця у Венеційській республіці. Перемовини, які він там провадив, мали на меті подолати ворожнечу і примирити владу Венеції зі Святим Престолом.

Новий етап у житті й служіння Каетана розпочався 1516 року, коли він послідовно прийняв субдияконське, дияконське і пресвітерське рукоположення. Свою першу Святу Месу відслужив в урочистість Богоявлення Господнього, 6 січня 1517 року.

У ті роки Каетан брав участь у діяльності спільноти ораторію (від orare — молитися) Божественної любові у римській парафії Сильвестра і Доротеї (деякі джерела вказують, що він сам цю спільноту заснував). Наприкінці XV — на початку XVI століть такі спільноти почали народжуватися в різних містах Італії. Їхні члени — це були як представники духовенства, так і миряни — виступали за реформування Церкви, а шлях до його здійснення вони вбачали у відродженні молитовних практик, як спільних, так і особистих, затвердженні побожного способу життя, а також у допомозі хворим та потребуючим. Кожен з них (а їх у кожній спільноті було не більше 40, з них священників — не більше 4) щоранку повинен був, крім звичайних ранішніх молитов, сім разів промовляти «Отче наш» і «Радуйся, Маріє»,а щопонеділка молитись за померлих. Раз на тиждень, а також у дні церковних свят і врочистостей, вони збиралися для спільних молитов та участі у Святій Службі; їм рекомендувалося раз на тиждень дотримуватись посту, не рідше одного разу на місяць сповідатись і регулярно приймати Святе Причастя. Члени римського ораторію Божественної любові — і це було важливою частиною їхньої діяльності — допомагали потребуючим та опікувались невиліковно хворими в римському шпиталі. Саме цим стражденним — тим, кому не було на що сподіватись у земному житті — св.Каетан присвятив себе найбільшою мірою.

1518 року майбутній святий повернувся на свою «малу батьківщину». Там він приєднався до католицького братства свв.Климента та Ієроніма, яке реформував на зразок ораторію Божественної любові. Щось подібне він зробив і в братстві Пресвятого Тіла Христа, до якого долучився у червні 1519 року. Через рік перетворив шпиталь Милосердя, що діяв у Віченці, на притулок для невиліковно хворих. Після того, як відійшла до вічності його мати, а племінниця вийшла заміж, Каетан отримав змогу вільно розпоряджатись родинними коштами. І він зумів добре їх використати, збираючи собі багатство на Небі. Так, зокрема, приїхавши до Венеції за порадою свого духовного наставника — домініканця Джованні Баттиста Карьоні да Крема, він заснував на острові Джудекка ще один шпиталь для невиліковно хворих.

Наприкінці 1523 року Каетан знову повертається до Рима. І там він виступив з ініціативою створити нове чернече згромадження, в житті членів якого повинні були сполучатися чернече життя зі строгою вбогістю і самозреченням, активне харитативне служіння (праця в шпиталях, притулках для невиліковно хворих тощо) і душпастирська діяльність. Можна припустити, і то з великою долею вірогідності, що ця ідея виробилася в нього саме завдяки досвіду перебування в ораторії Божественної любові та реформування за його зразком інших католицьких спільнот. Тим більше, що першими, хто її підтримав, були члени ораторію. Це був, зокрема, архієпископ Бріндізійський Джованні П’єтро Карафа — майбутній папа Павло ІV (деякі джерела вказують, що саме він був першим старостою ораторію). Саме він, і ще двоє священників із римського ораторію, першими склали чернечі обіти у новому згромадженні після того, як папа Климент VІІ схвалив його створення. Це відбулося 14 вересня 1524 року. Владику Джованні П’єтро обрали першим генеральним настоятелем (суперіором). І саме через це його співбратів стали називати театинцями: від латинської назви міста Кьєти (Teate), де він був єпископом у 1505-1518 роках. Через рік у згромадженні вже було 12 новіціїв — переважно також вихідців з ораторію.

14 вересня 1527 року суперіором обрали самого ініціатора створення згромадження театинців. Цю посаду він обіймав протягом трьох каденцій — 9 років. Перед цим Каетанові довелось провести деякий час в ув’язненні: це сталося під час захоплення і розграбування Рима військами Карла V Габсбурга. Театинці ж після цього залишили Рим і перебралися до Венеції. Тут св.Каетан, генеральний настоятель, разом з усіма співбратами доглядав невиліковно хворих у шпиталі; наражаючи себе на небезпеку допомагав хворим і голодним під час епідемії чуми. На початку 40-х років ХVІ століття Каетан став настоятелем заснованого у 1533 році монастиря театинців у Неаполі. Всі ці роки він підтримував багатьох католицьких діячів, які прагнули відновити Церкву. Серед них можна назвати бл.Паоло Джустініані, засновника ордену Братів Менших Капуцинів Маттео да Баша, св. Ієроніма Еміліані. Незадовго до завершення свого земного життя св.Каетан брав участь у засіданні генерального капітулу, де було ухвалено рішення про об’єднання театинців із заснованим св.Ієронімом «Товариством служіння бідним».

1547 року в Неаполі вибухнула громадянська війна. У молитвах з якими Каетан звертався до Господа, він просив про припинення кровопролиття, а якщо для цього потрібна жертва — просив прийняти в жертву його життя. Невдовзі після повернення з генерального капітулу він захворів і 7 серпня перейшов до Дому Отця.

З 1615 року за рішенням генерального капітулу спомин св.Каетана почав відзначатись у всіх монастирях театинців. 1629 року його беатифікував папа Урбан VІІІ. За півстоліття, 12 квітня 1671 року папа Климент Х зарахував бл.Каетана до сонму святих.

Вважається покровителем безробітних і тих, хто шукає роботу, а також жінок, яким настав час пологів.