Щедрість, мізерність і довготерпіння

Роздуми над Божим Словом на XXVIII Звичайну неділю, рік А

Наступна притча Ісуса Христа про Небесне Царство використовує образ весільного бенкету. Мабуть, усі ми частенько бували на весіллях; однак щоби правильно зрозуміти повчання Ісуса про свого Небесного Отця, потрібно взяти до уваги весільні звичаї Вибраного народу.

Справа в тому, що на святкування такої величної події гостей справді запрошували двічі. Перші послані раби йшли до всіх запрошених, щоб їх покликати на бенкет. Із багатьох причин, через різні життєві обставини, дехто з гостей міг одразу відмовитися, але більшість, звісно, запрошення приймали. Коли все вже було готове для святкування, як зазначено в притчі: худобу зарізано, — тоді рабів посилали знову і вони скликали тих, хто відгукнувся позитивно на перше запрошення. Запрошення було надзвичайне і по-царськи щедре: Ось, я приготував мій бенкет; моїх волів і годовану худобу зарізано, і все готове; приходьте на весілля! Щедрість Бога перевищувала всі сподівання, а від людини потрібна була тільки відповідь — і прихід.

Але в притчі сказано, що навіть після першого запрошення гості не хотіли прийти. На тлі щедроти Божих дарів бачимо мізерну відповідь запрошених. Чому ж Бог удруге посилає своїх рабів до тих самих людей, які вже раніше відмовилися? Цим Ісус підкреслює велике довготерпіння і милосердя свого Отця. Бог ніколи не відмовляється від людини, навіть тоді, коли вона відмовляється від Нього. Ось тому інші раби були послані вдруге. Бог використовує всі доступні можливості, вибирає інших рабів — Праведного Ноя, Авраама, Мойсея, Ісуса Навина, суддів, пророків, мудреців, — щоби привести до свого Сина всіх людей: Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його. Написано в пророків: усі будуть поучені Богом. Кожен, хто вчув від Отця, той, навчившися, до Мене приходить (Йн 6, 44-45).

Небесний Отець постійно запрошує людину на весільний бенкет, тобто до надзвичайної особистої радості, якою Бог прагне поділитися з усіма. Небо — не для сумних, а для тих, хто радіє у Святому Духові: Бо Царство Боже — не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі (Рим 14,17). Це участь у радості самого Нареченого: Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі» (Лк 10,21). Хто відмовляється від такого запрошення — відмовляється від справжньої та найбільшої радості християнського життя, радості нареченого, який тішиться своєю нареченою.

Тому запрошення на весілля — це також знак близькості та спорідненості. Це прояв любові, яку можна пережити разом тільки на весільному бенкеті. Крім того, це не проста людська радість чи любов. Це радість і любов Небесного Царства, з якою не зрівняється жодне земне поле чи найбагатші базарні торги. І взагалі, чи можна відмовити цареві, який запрошує людину вдруге, або вже вкотре?! Така поведінка — не тільки відмова від найкращої пропозиції, але й образа Найкращого Отця.

В цій притчі постійно зустрічаються щедрість Бога з людською мізерністю. Хтось просто нехтує і легковажить найбільшим благом через невинні земні клопоти (поле, торги), а хтось своїми гріхами вбиває Божого Сина, Єдиного нареченого і справжню Любов. Але наслідок той самий: ні одні, ні другі не ввійшли на бенкет небесного Царства. Мізерність буває різна, але двері вона замикає однаково.

Цар розгнівався, послав своє військо, вигубив убивців і спалив їхнє місто. Чи після цього ми можемо називати Бога довготерпеливим і милосердним? Ісус задовго наперед заповів події, які мали статися зі Святим Містом Єрусалимом та його храмом. За часів правління 9-го імператора Риму Веспасіяна з династії Флавіїв, один із його синів Тит придушить повстання в Юдеї, зруйнує місто і спалить його храм, не залишивши каменя на камені. Це сталося у 70 році після народження Христа.

Святий Йоан Золотоустий зазначає: «Не одразу після смерті Христа сталося винищення міста, але через сорок років, — після того, як вони вбили Стефана, умертвили Якова і поглумилися над апостолами, — щоб було видно Його довготерпіння. Чи бачиш, як точно і швидко здійснилися самі події? Це сталося ще за життя Йоана і багатьох інших, які були з Христом, і свідками тих подій були ті, хто чув, як Ісус це заповідав».

Після смерті свого Сина — ба навіть після цього, — довготерпеливий Господь посилав ще інших рабів, щоб запросити на бенкет Небесного Царства. Він чекав іще сорок років, доки люди були на своїх «торгах». Виявляється, що найбільший дар, якого потребує людина, — це не сам бенкет, а довготерпіння Бога Отця, щоб нарешті людина могла ввійти: і наповнилася весільна світлиця гістьми…