Роздуми над Божим Словом на спомин Усіх померлих вірних
Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважали за нещастя, а відхід їх від нас — за згубу, вони однак — у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їх повна безсмертям; вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, бо Бог їх досвідчив і знайшов їх достойними себе. Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх, як жертву всепалення. В час їхніх відвідин вони засяють і, немов іскри по стерні, розбіжаться. Правитимуть народами й володітимуть племенами, а Господь царюватиме над ними повік. Ті, що звірились на Нього, зрозуміють правду, і вірні в любові перебуватимуть при Ньому, бо ласка й милосердя — для вибранців Його.
Мудр 3, 1-9
Сьогодні ми згадуємо всіх померлих вірних. У цей день зазвичай запалюємо свічку в церкві або на цвинтарі на спомин наших близьких померлих, переглядаємо їхні світлини, згадуємо в молитві. Багато людей по всьому світі присвячують пам’яті померлих час і молитву. Чому? Данина традиції чи дотримання обов’язку? Можливі різні варіанти відповіді; але для того, хто вірує у Воскресіння Христове, це насамперед бажання, аби близькі люди увійшли в радість небес.
Завдяки перемозі Христа кожен з нас має надію на вічне життя. Ісус пробачив наші гріхи, переміг смерть і відчинив брами неба. Проте ми знаємо, що наслідки гріха все ще мають над нами владу, навіть якщо ми йдемо шляхом віри.
Чи можуть непрощення, образа або нещирість співіснувати з Богом? Чи можуть наслідки гріха тривати вічно, навіть за порогом смерті? Щоби звільнитися від них та осягнути повноту життя, Господь дає можливість очиститися в горнилі чистилища. Там ми уподібнюємося до золота, з якого під час переплавки видаляються домішки (пор. Мудр 3, 6).
У своїй енцикліці «Spe salvi» («Надією спасенні») папа Бенедикт XVI говорить про те, що, коли ми опиняємося віч-на-віч з Ісусом, «уся неправда зникає». Ця зустріч випалює будь–яке зло чи гріх у нас, і тоді ми «вбираємо безмежну силу Його любові» у свої серця. Папа називає цей процес «болем любові» (47), який може бути сумним і радісним одночасно, оскільки зрештою дає нам спасіння. Це спосіб Бога любити нас і відкидати наш гріх, тобто відокремлювати його від нас. Так само люблячі батьки ставляться до своїх дітей: усім серцем люблять їх, але не завжди схвалюють їхні вчинки, адже діти ростуть, змінюються і, звісно, помиляються.
Надія є! За необхідності Бог продовжить твоє очищення навіть після смерті. Він хоче розділити радість і щастя Небесного Царства з тобою і твоїми близькими. Тож своєю молитвою та жертвою допоможи їм пройти через «біль любові», щоб одного дня зустрітися в Небі!
«Господи, даруй небесну радість усім, за кого я молюся. Нехай відкриють свої серця для Твоєї любові!»
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
