Безплідна душа

Роздуми над Божим Словом на ІІ неділю Адвенту, рік Б

В другу неділю Адвенту ми виходимо в пустелю, в очікуванні на небесну росу. Пустеля — це образ безцільного життя та безплідної душі. Тут тільки мертве все навкруг, і порожній посвист вітру, який котить перекотиполе. «Небо зі свистом пройде, а розпечені стихії розплавляться, і земля та діла, що на ній, згорять», — каже апостол Петро в Другому читанні (2Пт 3,10). Чим наповнити цю пустелю? Чи може тут бути хоч якась надія, або зміна в житті без життя? Однак саме тут, у пустелі, має пролунати слово Євангелія: Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого (Мк 1,1). Господь знаходить людину там, де вона заблукала і втратила усякі орієнтири.

Всупереч усім своїм недолікам, пустеля — це відкрите місце. Тут немає перепон, заторів, високих парканів, замкнених дверей, загороджених територій. У пустелі зникають усі маски. Безплідна душа повинна відкритись, вийти на цей безкрайній простір пустелі: І виходили до Нього з усієї Юдейської землі та всі мешканці Єрусалима (Мк 1,5). Потрібно вийти зі своєї домівки, з усього того, що обмежує душу й тіло. Людина створена не для самоізоляції, а до відкритих взаємин із Богом в Едемському саду.

На жаль, ми спустошили цей Божий сад своїм непослухом та опинилися серед сухого і палючого піску власних гріхів. Ось тому, повертаючись до Бога, ми повинні найперше слухати в цій пустелі: Голос того, хто волає в пустелі: «Приготуйте дорогу Господню, робіть прямими стежки Його!» Адже це Він наближається, Господь надходить, Він поруч до відкритого вуха: Ось Бог ваш! Ось Господь Бог іде в силі, раменом своїм панує. Немов пастух, Він пасе своє стадо, рукою власною збирає їх, ягнят носить на грудях, дійних лагідно водить (Іс 40,10-11).

Ягня на грудях у пастиря — це надзвичайно промовистий образ, коли одне вухо пригорнене до теплого серця пастиря, а інше слухає голос Його вуст. Ось так промовляє Господь! Промовляйте Єрусалимові до серця й вістіть йому, що скінчилась його служба, спокутувано його несправедливість, бо він прийняв із руки Господньої удвоє за всі його злочини! (Іс 40,2). Це слова справжньої розради, яка полягає в особистій присутності Бога у твоєму житті, в твоєму вусі. Господь має бути не тільки у твоєму серці, але передусім у твоєму вусі!

Перед Господом завжди йде Його ангел. З грецької мови слово ангельос означає «посланець». Для юдеїв це був Йоан Хреститель: Ось, Я посилаю Мого ангела перед обличчя Твоє, який приготує дорогу Твою. Голос того, хто волає в пустелі (Мк 1, 2-3). Теофілакт Болгарський пояснює, що Йоан провадив ангельське, наче безтілесне життя. Він позбувся усього зайвого, вийшов у пустелю та обмежився лише необхідним: одяг із верблюжої шерсті, пояс на стегнах, а з їжі — тільки сарана та дикий мед. Він був як безтілесний голос, який існує виключно для того, щоби нести слово: Підніми сильно голос, ти, що несеш Єрусалимові радісні вісті! Підійми голос, не бійся! (Іс 40,9).

Сила Йоана Хрестителя була у Слові. Його міць була у тому, хто йшов слідом за ним: Слідом за мною йде сильніший за мене (Мк 1,7). Йоан завжди був перед обличчям Господнім, як голос, який постійно йде перед обличчям того, хто промовляє. Ось чому саме до Нього виходили з усієї Юдейської землі та всі мешканці Єрусалима, визнаючи свої гріхи (Мк 1,5). У голосі Йоана Хрестителя вони могли почути Боже слово, яке спонукало їх до визнання гріхів. Почувши Боже слово, Того, Хто промовляє до серця, ми не можемо більше мовчати, але в скрусі серця визнаємо провини для відпущення гріхів.

Тоді безплідна й самотня душа оживає. Вона занурена одночасно і в воду, і в огонь: у воду, яка лікує безпліддя серед пустелі гріха; у вогонь, який поглинає холодну самотність. Ми занурені у воду, щоб ожити і принести плід покаяння, — а також у вогонь, щоб очиститись і зустріти Святого Духа: Я похрестив вас водою, а Він буде хрестити вас Духом Святим! (Мк 1,8).