Сьогодні Вселенська Церква відзначає щорічний спомин спасенних страстей Сина Божого. Того, хто не мав гріха, Бог задля нас зробив гріхом, навчає святий Павло (пор. 2 Кор 5, 21). Численні фрагменти Старого Завіту описують муку Спасителя, покірного Слуги Ягве — Того, хто «не спротивився, назад не сахнувся» (Іс 50, 5).
У наших оселях хрест займає почесне місце; ми називаємо його символом любові.
Розп’яття — катастрофа з погляду медицини. Сподіваємося, що ці фізіологічні факти про смерть Спасителя допоможуть нам краще збагнути ціну цієї любові та нашого спасіння.
1. Розп’яття винайшли перси у ІІІ ст. до н.е. і «вдосконалили» римляни у І до н.е. Це найболючіша смерть, винайдена людиною, тому слово «мука» особливо влучно описує те, що переживали засуджені. Це покарання призначалося передусім для найбільших покидьків і злісних злочинців‑чоловіків.
2. Ісуса роздягнули догола, а Його одяг поділили між римськими воїнами. «Одежу мою ділять між собою, і на хітон мій жеребок кидають» (Пс 22, 19).
3. Розп’яття гарантувало Ісусові жахливу, повільну та болісну смерть. Агонія на хресті могла тривати навіть дев’ять днів. Ісус вмирав протягом трьох годин у болючих і страхітливих тортурах.
4. Якщо римляни хотіли прискорити смерть, вони просто ламали ноги жертві, змушуючи її таким чином задихнутися за лічені хвилини. Коли солдати наблизилися до Ісуса, щоби зламати Йому ноги, Він вже був мертвий. Жодна з частин Його тіла не була зламана, аби виконалося пророцтво.
5. Коліна Ісуса були зігнуті під кутом близько 45 градусів. Він був змушений тримати власну вагу м’язами стегон. Це положення анатомічно неправильне; його не можна зберігати більш ніж кілька хвилин без судом у м’язах стегон і гомілок.
6. Уся вага тіла Ісуса тиснула на Його пробиті цвяхами ноги. Оскільки м’язи ніг швидко втомлювалися, Спаситель мусів переносити вагу тіла на зап’ястя, руки і плечі.
7. Через кілька хвилин після розп’яття плечі Ісуса були вивихнуті; ще за декілька хвилин стався вивих ліктьових суглобів і зап’ясть.
8. Наслідком цих вивихів стало те, що руки Спасителя після смерті були на 23 см довші, ніж за життя. Це доводять дослідження Туринської плащаниці.
9. Після вивиху зап’ясть, ліктів і плечей вага Його тіла через руки тиснула на м’язи грудної клітини. Це змусило її піднестися вгору і вперед у найбільш неприродному положенні: грудна клітина Ісуса постійно перебувала в стані максимального вдиху.
10. Щоб видихнути, Ісус повинен був опертися на пробиті цвяхами ноги і підняти власне тіло, дозволивши грудній клітці опуститися вниз і всередину та випустити повітря з легень. Його легені перебували в стані спокою з постійним максимальним вдихом. Уже через кілька хвилин після розп’яття Ісус почав страждати від сильної задишки.
11. На відміну від усіх голлівудських фільмів про розп’яття, жертва на хресті була надзвичайно активна. Аби дихати у такій поставі, людина була фізіологічно змушена постійно рухатися вгору і вниз на відстань близько 30 сантиметрів. Рухи вгору і вниз, потрібні для дихання на хресті, спричиняли неабиякий біль у Його зап’ястях, стопах та у вивихнутих суглобах ліктів і плечей.
12. Процес дихання викликав болісні відчуття, змішані з абсолютним жахом задухи.
13. Агонія Спасителя тривала шість годин. Ісусові дедалі гірше вдавалося переносити свою вагу на ноги, оскільки Його стегна й інші м’язи ніг слабшали. Збільшувалося зміщення Його зап’ясть, ліктів і плечей, а подальше піднесення грудної клітини робило Його дихання дедалі важчим.
14. Щоб уповільнити процес смерті, солдати встановили на хресті невеликий дерев’яний уступ, який дозволив би Ісусові нести свою вагу на хресті.
15. Рухи ставали дедалі рідшими, оскільки це надзвичайно виснажувало Спасителя. Жах неминучої смерті від задухи змушував Його продовжувати докладати зусиль, аби дихати.
16. У м’язах ніг Ісуса від тиску розвинулися болісні судоми, при спробах підняти власне тіло, щоб видихнути.
17. Біль від двох роздроблених серединних нервів у Його зап’ястках буквально вибухав при кожному русі.
18. Ісус був весь вкритий кров’ю та потом. На Його Тілі ятрилися численні рани, отримані під час бичування, що мало не вбило Його; а піт став наслідком постійних спроб видихнути. До того ж Він був абсолютно голий, а старші народу, натовп і розбійник, якого розіп’яли ліворуч Спасителя, знущалися, лаялися і насміхалися з Нього.
Пресвята Діва Марія була свідком фізичних і психічних страждань свого Сина. Годі уявити це емоційне приниження!
19. Ісус не міг підтримувати адекватну вентиляцію легень, Він перебував у стані гіповентиляції.
20. Рівень кисню в Його крові почав падати, у Нього розвинулася гіпоксія. Через обмеження дихальних рухів рівень вуглекислого газу в крові почав підвищуватися.
Гіпоксія, або кисневе голодування — патологічний стан, під час якого тканини і органи недостатньо насичуються киснем. Внаслідок цього в життєво важливих органах розвиваються незворотні зміни.
21. Зростання рівня вуглекислого газу змушувало Його серце битися швидше, аби збільшити приплив кисню і видалення вуглекислого газу.
22. Дихальний центр у мозку Ісуса надсилав термінові повідомлення Його легеням дихати швидше. Ісус почав важко дихати, судомно хрипіти.
23. Організм Ісуса вимагав кисню і глибшого дихання, і Він мимоволі швидко рухався вгору і вниз вздовж хреста попри гострий біль. Болісні спонтанні рухи відбувалися кілька разів на хвилину на радість натовпу, римським солдатам і синедріону, що зібралися на Голгофі.
«А я — черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”» (Пс 22, 7‑9).
24. Гіпоксія і гіперкапнія (високий рівень вуглекислого газу в організмі) змушували Його серце битися дедалі швидше; тож у Нього розвинулася тахікардія. Пульс Ісуса, ймовірно, становив близько 220 ударів на хвилину.
25. Організм Спасителя був зневоднений, близько доби Він нічого не пив. Його кров’яний тиск впав до мінімуму. Артеріальний тиск становив, імовірно, близько 80/50.
26. Напередодні Ісус пережив бичування, яке мало не вбило Його. Він стікав кров’ю через численні рвані рани, отримані під час побиття та падінь, терновий вінець, цвяхи в зап’ястях і стопах.
27. У Нього був шок першого ступеня (стан організму, при якому він раптово стає неспроможним забезпечити свої потреби в кровообігу) з гіповолемією (патологічний стан зменшення об’єму циркулюючої крові), тахікардією (надмірно швидкий пульс), тахіпное (пришвидшення дихання до 40‑60 дихальних рухів на хвилину) і гіпергідрозом (надмірне потовиділення).
28. В Ісуса почав розвиватися набряк легень, що виникає внаслідок виходу рідкої частини крові з судинного русла через альвеолярно‑капілярну стінку у повітроносну частину легені при підвищеному тиску крові у легеневих венах та капілярах або в результаті збільшення проникності альвеолярно‑капілярної стінки.
29. Ісус не міг дихати належним чином і повільно задихався.
30. На цьому етапі в Ісуса, ймовірно, розвинувся гемоперикард — накопичення крові в навколосерцевій сумці. Це викликало серцеву тампонаду — стан, при якому адекватні серцеві скорочення неможливі з огляду на стиснення порожнин серця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
