Їхнє свято припадає на один день, 29 червня; ми разом згадуємо їх у Літанії до всіх святих; на візантійських мозаїках та романських апсидах вони обидва зображені по обидва боки Христа… При цьому вони рідко бачилися. Чому ж ми відзначаємо їхнє свято в один день?
Павло двічі зустрічався з Петром та іншими «стовпами» Церкви в Єрусалимі, а ще вони зустрілися в Антіохії, що призвело до конфлікту. І нарешті, вони могли зустрічатися в Римі за часів Нерона. Також вони загинули мученицькою смертю не в один день і навіть, імовірно, не в один рік. Можливо, їхнє свято вшановує перенесення реліквій в часи переслідувань. Чому ж відтоді жоден із них не з’являється без іншого?
Безцінне заступництво двох покровителів
Симон-Петро мав би радше зватися Симон-Скеля: «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мт 16,18). Непохитний. Не те щоб Симон був якось особливо сильний: його завзяття коротке — він хоче ходити по воді, але тоне; мав би бути останнім, хто покинув Ісуса, але перший відрікається від Нього. Ні, сильною і непохитною була його віра. Віра, яка — як і харизми — походить не від плоті й крові, а від Отця.
Тоді ми починаємо розуміти значення «ключів від Царства». Авторитет Петра і його наступників необхідний для того, щоби зберегти Церкву в правді, а значить, і в єдності. Але свобода Павла необхідна, щоби зберегти Церкву в новизні Святого Духа — непередбачуваного подиху в цьому мінливому світі. Без Павлової відваги вірність може стати пихою. Тоді вона перетворюється на безкомпромісність, а єдність — на однорідність. Але без Петрової чуйності різноманітність теж можна сплутати з пихою: вона стає тоді розбіжністю, яка може скомпрометувати місію. Тому заступництво цих двох покровителів безцінне і не варто від нього відмовлятися. Святі Петре і Павле, моліться за нас!
фінансово.
Щиро дякуємо!
