Як перебувати в єдності зі Святим Духом?

Насамперед усвідомте, що Боже життя вже пульсує у вас. Але це тільки початок.

Час запитати себе: як бути в єдності зі Святим Духом?

Єдність зі Святим Духом

Почнімо з фундаментального питання: ця єдність уже є, бо ми охрещені, а більшість із нас прийняла Таїнство Миропомазання. Ми створені на Божий образ і подобу, носимо в собі подих життя, існуємо.

Тож пригадаймо вкотре слова св. Павла з Діянь апостолів, коли Павло каже, що ми «в Бозі живемо, рухаємося, існуємо». Це дихання Святого Духа вже в нас є і, можливо, буде не зовсім правильно говорити, що зі Святим Духом треба встановлювати контакт, чи зв’язок, чи єдність, а радше — треба усвідомити, що ми вже занурені в Святого Духа і це Боже життя вже в нас пульсує.

Основа цього, звісно, — таїнства та справа створіння, тобто те, що ми створені на образ і подобу Божу. Те, що ми були охрещені, вже отримали Святого Духа в Таїнстві Хрещення і в Таїнстві Миропомазання.

Для порівняння: це, наприклад, як стіна, в якій колись проклали кабель і підключили електричний струм. Якщо встромити штепсельну вилку в розетку, то прилад увімкнеться. Таїнства — це саме така «вилка», завдяки якій ми можемо з’єднатися зі Святим Духом.

Хрещення та Миропомазання

Це фундамент. Насамперед ми маємо звернутися до цих двох Таїнств. Варто заглянути в Катехизм Католицької Церкви, щоби зрозуміти, як діють ці Таїнства, як вони працюють у нас, чому вони такі важливі.

Ці Таїнства звершуються один раз, але до них треба повертатися постійно. Як до того моменту, коли ми стали помешканням Бога, оселею Пресвятої Трійці в Таїнстві Хрещення, так і до моменту, коли нас наповнив Святий Дух — так само, як у день П’ятдесятниці Він наповнив апостолів, — у Таїнстві Миропомазання.

«Святе Хрещення є основою всього християнського життя, дверима духовного життя (vitae spiritualis ianua) і дверима, які відчиняють доступ до інших святих таїнств. Через Хрещення ми звільняємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Христа і, вщеплені в Церкву, стаємо учасниками її місії (пор. Флорентійський Собор: DS 1314; Кодекс канонічного права, кан. 204, § 1; 849; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 675, § 1.): “Хрещення є таїнством відродження через воду у слові” (Римський Катехизм, 2, 2, 5.) (ККЦ 1213).

«Разом із Хрещенням і Євхаристією таїнство Миропомазання (Конфірмації) становить сукупність “таїнств християнського втаємничення”, єдність якої повинна бути збережена. Отже, треба пояснити вірним, що прийняття цього таїнства необхідне для доповнення благодаті Хрещення (Пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, І). Справді, через “таїнство Миропомазання зв’язок охрещених із Церквою стає досконалішим, вони збагачуються особливою силою Святого Духа і зобов’язані сильніше поширювати і захищати віру словом і ділом як справжні свідки Христа” (II Ватиканський Собор, Догм. конст. “Lumen gentium”, 11: пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, 2) (ККЦ 1285).

«Від цього часу апостоли, щоб виконати волю Христа, уділяли новоохрещеним через покладання рук дар Святого Духа, який доповнював благодать Хрещення (пор. Діян 8, 15-17; 19, 5-6). Тому в Посланні до євреїв серед інших елементів першої християнської науки бачимо і вчення про Хрещення й про покладання рук (пор. Євр, 6, 2.). Покладання рук справедливо визнається християнською традицією початком таїнства Миропомазання, яка певним способом увічнює в Церкві благодать П’ятдесятниці» (Павло VI, Апост. конст. “Divinae consortium naturae”) (ККЦ 1288).

«Миропомазання, як і Хрещення, завершенням якого воно є, уділяється лише один раз. Миропомазання витискає в душі незгладиму духовну печать (“характер”) (пор. Тридентський Собор: DS 1609.), який є знаком того, що Ісус Христос позначив християнина печаттю Свого Духа, одягнувши його силою з висоти, щоб він став свідком Його» (пор. Лк 24, 48-49) (ККЦ 1304).

Печать і зерно

Ці два Таїнства, з одного боку, порівнюють із печаттю — зокрема, Таїнство Хрещення. Раніше печатку ставили як знак володіння чимось. Отже, ми запечатані Богом і належимо Йому.

«“Печать Господа” (св. Августин, Послання, 98, 5) — це позначка, якою Святий Дух позначив нас “на день відкуплення” (Еф 4, 30 ) (пор. Еф 1, 13-14; 2Кор 1, 21-22). “Хрещення справді є печаттю вічного життя” (св.Іриней Ліонський, Пояснення апостольської проповіді, 3). Вірний, що “збереже печать” до кінця, тобто залишиться вірний обітницям свого Хрещення, зможе відійти, “позначений печаттю віри” (Римський Месал, Римський канон.), з вірою свого Хрещення, в очікуванні блаженного бачення Бога, що є завершенням віри, і в надії на воскресіння» (ККЦ 1274).

Натомість Таїнство Миропомазання можна порівняти з зерном. Це означає, що всі дари, які Святий Дух хоче, щоб у нас були, вже закладені в нас, як зерно. Говориться, що Святий Дух — як тепло, яке змушує рости; як вода, як дощ, який стимулює ріст; як захисник, який обороняє те, що потрібно захистити. Тоді ці дари зростатимуть у нас.

Тому ми маємо кликати Святого Духа, щоби Він до нас приходив, повертався, щоб постійно оживляв нас, щоб любов постійно в нас зростала — так само, як любов оживляє і єднає всю Пресвяту Трійцю.

Євхаристія

Отже, насамперед, ці два Таїнства. По-друге — Таїнство Пресвятої Євхаристії, яке також існує завдяки Святому Духу. Священник зажди прикликає Святого Духа, щоби хліб і вино стали Тілом і Кров’ю Господа Ісуса Христа. Тому Євхаристія — це теж момент, коли ми відкриваємося на Святого Духа. Він перемінює також і нас, не лише хліб і вино. А ще Він перемінює нас у дари, які будуть принесені Богу.

«У центрі відправи Євхаристії є хліб і вино, які завдяки Христовим словам і прикликуванню Святого Духа стають Тілом і Кров’ю Христа. Церква, вірна наказові Христа, продовжує чинити, на Його спомин, аж до дня Його славного приходу те, що Він вчинив напередодні своїх страстей: “Він узяв хліб…”, “Він узяв чашу з вином…” Ставши містерійнo Тілом і Кров’ю Христа, знаки хліба і вина продовжують також означати доброту творіння. Так, при Принесенні Дарів (Offertorium) ми дякуємо Творцеві за хліб і вино (пор. Пс.104, 13- 15), плоди “праці людини”, але насамперед за “плоди землі” і “виноградної лози”, дари Творця. У жесті Мелхіседека, царя і священика, який “виніс хліб і вино” (Бут 14,18), Церква вбачає прообраз своєї власної жертви» (Римський Месал, Римський канон, 95) (ККЦ 1333).

Щоразу, молячись, ми також відкриваємося на Святого Духа. Коли стараємося прикликати Божу волю, коли намагаємося слухняно увійти, щоб вислухати її, щоби стати знаряддям Бога, тоді ми завжди прикликаємо Святого Духа.

«“Ніхто не може сказати: Ісус — то Господь, як тільки під впливом Духа Святого” (1Кор 12,3). Щоразу, коли ми починаємо молитися до Ісуса, сам Дух Святий своєю випереджувальною благодаттю пориває нас на дорогу молитви. А якщо Він навчає нас молитися, нагадуючи нам про Христа, то як же нам не молитися до Нього Самого? Тому Церква запрошує нас щоденно звертатись до Святого Духа, особливо на початку і наприкінці будь-якої важливої справи. “Якщо не треба поклонятися Духові, то як обожив Він мене через Хрещення? І якщо Йому треба поклонятись, то чи не варто виявляти Йому особливе пошанування?” (св. Григорій Назіянзький, Богословські проповіді, 5, 28) (ККЦ 2670).

Натхнення Святого Духа

Ми наповнюємося Святим Духом також тоді, коли відкриті на Його натхнення. Коли ми раптом усвідомлюємо, що маємо щось зробити, й інтуїтивно знаємо, що це походить від Бога. Це делікатне натхнення в напрямку чогось доброго, без будь-якого примусу, але з переконанням: саме так потрібно вчинити. Отже, це певного роду чутливість, чутлива совість, але також певна делікатність, притаманна закоханим.

Святого Духа також прикликає наша вдячність, коли ми вдячні Богові за Його дари, коли ми Йому дякуємо. За любов можна заплатити тільки любов’ю, отже, за ту любов, яку ми жертвуємо Богу, Він також збагачує нас своєю любов’ю, тобто Святим Духом.

«“Моліться безперестанку” (1 Сол 5,17) “і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа” (Еф 5,20), “усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час в Дусі. І для того чувайте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих” (Еф 6,18). “Нам не заповіли постійно працювати, чувати і постити, але закон для нас — безупинна молитва” (Євагрій Понтійський, Розділи практичні до Анатолія, 49). Тільки з любові може випливати цей невичерпний запал. Молитовна боротьба проти нашої зашкарублості і нашого лінивства є боротьбою покірної, довірливої та постійної любові. Ця любов відчиняє наші серця для трьох осяйних і життєдайних очевидностей щодо молитви». (ККЦ 2742).

Гадаю, тут можна обговорювати ще багато різних текстів і способів прийняття Святого Духа. Запам’ятайте ці кілька основних, спробуйте в них заглибитися, зокрема, через читання Катехизму Католицької Церкви (доступного також онлайн). Присвятіть теж час на роздуми над двома гімнами до Святого Духа: «Veni Creator Spiritus» i «Veni Sancte Spiritus». Один походить із ІХ, другий — ХІІІ ст. Нехай це будуть ваші молитви протягом року.

Читайте також: 5 пісень до Святого Духа, якими можна молитися щодня

Переклад CREDO за: о.Шимон Ґіжицький OSB, Aleteia