Кілька років тому один священник з мого згромадження мав термінальну стадію раку. Коли інший наш співбрат запитав, як у нього справи, він відповів: «Ну, я тримаюсь. Знаєш, у житті є й гірші речі, ніж смерть».
Він помер через кілька тижнів. Але я не можу забути його слів про те, що смерть — це не найгірше.
Всі ми погоджуємося, що смерть — це жахлива трагедія. Це насильницьке відділення душі від тіла, біль прощання з близькими, усвідомлення неминучості та непередбачуваності нашої власної смерті і велика таємниця того, що чекає по той бік могили — все це і багато іншого робить смерть таємничою і страшною річчю. Тож що може бути справді гіршим за смерть?
Є одна безумовно гірша річ — це померти, не перебуваючи у стані благодаті. Це трагедія, гірша за саму смерть, бо у цьому випадку ми не можемо сподіватися побачити Боже обличчя. Це трагедія, про яку Ісус попереджає нас, кажучи: «Яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мк 8,36). Наші душі будуть навічно втрачені, якщо ми залишимо цей світ, не перебуваючи у стані благодаті.
Перебувати у стані благодаті означає дотримуватися чотирьох речей.
1.Бути друзями Бога в Ісусі Христі
Ісус, наш друг, з любов’ю приймає нас, незалежно від наших гріхів і страждань, бо вбачає у нас дар Отця: «Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину» (Йн 6,37). Він не відкине нас, але очистить нас, як Він робить з вірними душами в чистилищі, щоб вони могли жити з Ним вічно: «Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх» (Мудр 3,1).
Чи живемо ми як особи, безумовно люблені та прийняті Ісусом Христом? Чи цінуємо ми Його дружбу з нами понад усе? Чи приймаємо ми Його любов, волю та істину так, як Він приймає нас? Чи впливає ця дружба на наш вибір та дії? Чи дозволяємо ми Йому очистити нас для ближчого спілкування з Ним?
Ісус, наш друг, пояснює: «Оце ж воля Того, хто Мене послав: щоб з усього, що Він дав мені, Я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня» (Йн 6,39). Ісус робить усе, щоб навіки зберегти нас у безпеці, в руках свого Отця.
Чи живемо ми з глибокою вірою в те, що нас завжди лагідно підтримують люблячі руки Бога — як у житті, так і в смерті?
Ісус, наш друг, запевняє нас, що ми будемо частиною Його воскресіння, кажучи: «Така бо воля Мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб Я воскресив його останнього дня» (Йн 6,40).
Чи усвідомлюємо ми, що наша дружба з Богом в Ісусі Христі триватиме і після цього життя? Чи спонукає нас Його впевненість у нашому воскресінні з мертвих до більшої вірності Йому в цьому житті? Чи допомагає нам ця обітниця воскресіння зустріти смерть і страждання сьогодення з довірою до Ісуса?
Для нас було би великою трагедією піти з цього світу без палкої дружби з Ісусом Христом.
2.Зберігати благодать нашого хрещення
Всі ми отримали освячувальну благодать під час хрещення. Це благодать, яка робить нас угодними Богові як Його улюблених дітей. Вона веде нас до спілкування з Богом, і цією благодаттю ми справді розділяємо Його божественну природу і життя. Ця благодать має зростати протягом усього нашого життя через молитву, таїнства і святе життя.
Чи перебуваємо ми у контакті з благодаттю нашого хрещення? Чи плекаємо цю освячувальну благодать у собі, а чи сприймаємо її як належне? Чи робимо ми вибір, який плекає цю благодать, чи той, що руйнує її? Чи ми поєднані з новим способом життя, якого вимагає від нас ця божественна благодать, чи живемо мирським життям? Як пише святий Павло: «Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6,4).
Це страшна трагедія — померти, не маючи освячувальної благодаті у душі.
3.Мати серця, сповнені милосердя
Ми перебуваємо в стані благодаті, коли дозріваємо у любові до Бога та ближніх заради Нього. Дієве милосердя збільшує освячувальну благодать у нас самих. Ось чому Ісус проголосив, що Царство належить тим, хто чинить милосердя іншим заради Нього: «Що ви зробили одному з найменших цих, те ви Мені зробили» (Мт 25,40).
Наскільки активним є наше милосердя? Як ми боремося з власним егоїзмом і розвиваємо милосердя? Що ми готові робити і терпіти з любові до Ісуса, який помер за нас? Чи може ми любимо лише тих, хто нам догоджає, або тих, від кого можемо отримати користь? Наскільки ми рішуче налаштовані творити добро для всіх з любові до Ісуса?
Знов-таки, це велика трагедія — померти без палкого милосердя у наших душах.
4.Бути вільними від смертних гріхів
Смертні гріхи — це гріхи, що мають тяжку природу, скоєні з повною усвідомленістю та за добровільною згодою. Смертні гріхи повністю знищують освячувальну благодать у наших душах. Душі у стані смертного гріха повністю позбавлені життя Бога в них, бо вони ворожі Богові. Вони не мають жодного шансу потрапити до Господа на небеса.
Як ми ставимося до всіх гріхів, особливо до смертних? Чи виправдовуємо свої гріхи, чи дозволяємо світу привчати нас ігнорувати небезпеки смертного гріха? Чи вчимося ми у світу потурати гріховним тілесним задоволенням і навіть прославляти їх, поки наші душі знемагають у смертному гріху? Чи ретельно досліджуємо свою совість, щоб знати, коли ми заграємо з тяжкими гріхами? Чи тікаємо ми від неминучих гріховних нагод? Чи часто приступаємо до Таїнства примирення, потужного засобу повного очищення від смертного гріха та відновлення освячувальної благодаті?
Немає більшої трагедії, ніж залишити цей світ зі смертними гріхами на душі.
*
Нам слід пам’ятати, що головна місія Церкви — підготувати нас усіх до життя в стані благодаті і залишити цей світ готовими до входження у наш небесний дім. Це доручення, яке Ісус дав Своїй Церкві: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт 28,19-20). Проповідь спасительної істини, вділення таїнств і запрошення до життя у святості мають бути головною місією Церкви.
У мене виникає сумнів, що Церква досі серйозно ставиться до життя в стані благодаті, коли вона пропонує Святе Причастя тим, хто перебуває в перелюбі, і благословення тим, хто перебуває у гомосексуальних стосунках. Церква не виконує свого обов’язку підтримувати душі в стані благодаті, коли вона не проповідує Ісуса Христа та Його незмінну істину послідовно та узгоджено. Церква не будує Божого царства, коли виправдовує гріх і дозволяє своїм дітям жити поза станом благодаті. Церква невірна, коли мовчить, там, де слід закликати всіх жити у стані благодаті, але дуже голосно висловлюється, коли йдеться про зміну клімату та міграцію.
Ми особисто маємо зробити життя у стані благодаті нашою головною метою. Іноді ми настільки зайняті щоденними завданнями та родинними клопотами, подіями у різних країнах, Церкві та світі, що забуваємо про стан наших безсмертних душ та їхню вічну долю. Ми легко ігноруємо великий обов’язок підтримувати душі у стані благодаті. Ми неодмінно втратимо свої душі навіки, якщо помремо, перебуваючи поза цим станом.
Ми можемо молитися за померлих лише тому, що маємо надію, що вони померли у стані благодаті. Тому ми називаємо їх «померлими вірними». Ми маємо надію — завдяки їхній дружбі з Ісусом Христом, Його обітниці вічного життя, Його любові та спасительній благодаті.
Кожна Свята Меса — це зустріч з Ісусом, нашим другом, який воскрес із мертвих і більше не вмирає. Його перемога над смертю нагадує нам, що Його силою можна перемогти саму смерть. Він дає нам свою благодать і любов, щоб ми завжди жили у стані благодаті. Благаймо про милість перебувати у цьому стані кожного дня нашого життя.
Просімо про це також Марію, благодаті повну. Ніхто не прийняв і не відповів на Божу благодать так, як Вона. Та, хто є Непорочним Зачаттям, може зберегти нас у стані благодаті. Палко молімося «Радуйся, Маріє», щоб Вона заступалася за нас у два найважливіші моменти нашого життя: нині і в годину смерті нашої.
Якщо після всього, що Ісус робить для нас і що пропонує нам Мати Марія, смерть все одно не застане нас у стані благодаті, це буде трагедією, гіршою за саму смерть.
Слава Ісусу! Хвала Марії!
Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
