Різні люди по-різному дають собі раду з новою реальністю пандемії коронавірусу та її обмеженнями. Хтось практикується у випіканні хліба, а хтось переглядає чи не кожнісінький серіал. Багато подій перейшли у віртуальний простір: навчання, ділові та сімейні зустрічі, навіть Свята Меса.
У цих умовах люди шукають того, що підтримає їх та допоможе пройти крізь ці дивні часи. Я також знайшла для себе спосіб не просто пережити їх, а й почати духовно процвітати. Протягом останніх місяців я щотижня приступаю до сповіді.
Чи не занадто?
У більшості людей не викликає запитань той факт, що спортсмени тренуються щодня протягом кількох годин. Вважається, що режим, дисципліна та постійна практика — невід’ємна частина життя спортсмена. Щоденні відвідини тренажерного залу також не вважаються чимось дивним для людей, які дбають про здоров’я і намагаються зберігати хорошу форму.
Хоча ці приклади стосуються фізичного здоров’я, такий підхід, пов’язаний з постійним прагненням самовдосконалення, можна застосувати і до здоров’я душі. Зрештою, сам апостол Павло у Посланні до Тимотея писав: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (2Тим 4, 7-8).
Що стосується нашої віри та нашої душі, ми фактично беремо участь у постійних перегонах. Ми духовні спортсмени, і приз, за який варто боротися, — це сам Господь. Сповідь — один із найважливіших та найефективніших способів ставати сильнішими, щоб бути готовими до наступного доброго бою.
Часті сповіді зазвичай не надто довгі — і я вважаю це благом. Однак сама думка про визнання гріхів часто змушує мене боятися цього моменту.
Будьте мужніми і покайтеся
Папа Франциск під час аудієнції на площі святого Петра 19 лютого 2014 року сказав: «Нехай кожен запитає себе: “Коли я востаннє був на сповіді?” І якщо це було давно — не втрачайте жодного дня! Ідіть, священник буде добрим до вас. І там буде Ісус — добріший за будь-якого священника, і Він прийме вас із великою любов’ю. Будьте мужніми й підіть до сповіді. Навіть нерішучість — це добре. Чудово, коли ви відчуваєте певний сором, адже це робить нас смиреннішими».
Нерішучість — невід’ємна частина мого досвіду цього дивовижного Таїнства. Іноді мені спадає на думку, що я мушу вибачитися перед священником за те, що визнала ті ж самі гріхи, що й за тиждень до цього… і ще тижнем раніше… і так далі.
Моя гординя швидко нагадує мені, що священник знову і знову слухатиме, як я буду щоразу говорити йому одне і те ж саме. Найкращий спосіб відсікти голову цій неприємній гордині — зробити добре визнання гріхів. Смирення дуже корисне для душі.
У часи пандемії
Сьогодні смирення — частий наш супутник, причому не за нашим власним вибором. Часто мені набридає носити маску або робити ті речі, яких я ніколи не робила до того, як коронавірус увійшов у наше життя. Коли це трапляється, я впадаю у набагато негативніший стан, ніж це потрібно моїй душі. Все навколо стає похмурим і обтяжливим. Я перетворююсь у нещасну та менш люблячу версію себе.
Саме часта сповідь приборкала мою гординю та мій смуток. Хоч би як ніяково мені було часом сповідатися в повторі тих самих гріхів, у цьому таїнстві зцілення я знаходжу радість і почуваюся після нього вільною.
Улюблена блудна дитина
У притчі про блудного сина мене завжди зворушує образ його повернення додому і спроба висловити заздалегідь приготовані вибачення: «І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. А батько кликнув до слуг своїх: притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися» (Лк 15, 20-24).
Хоча скидається на те, що батько і не слухав вибачень свого молодшого сина, саме ці намічені слова, ймовірно, дали йому наснаги повернутися додому. Йому самому потрібно було почути, як він вимовляє їх, бо це робило його каяття більш відчутним і реальним.
Те ж саме стосується і щирої сповіді. Бог уже знає, що ми зробили і що маємо сказати. Це ми самі отримуємо користь від акту зізнання і щирого розкаяння. Це акт любові до нашого Отця — Бога, який бачить, як ми віддаляємось від Нього, але чиї руки завжди розпростерті в очікуванні духовних обіймів, які Він дарує нам під час Таїнства примирення.
Якщо ви хочете бути щасливими
Є безліч способів упоратися з труднощами та проблемами, з якими ми всі стикаємось сьогодні. Але у своєму бажанні бути більш успішними, креативними і щасливими нам не годиться забувати, що справжня радість походить із наших сердець та душ. Сповідь — це один із найкращих способів. Нехай вона стане для вас джерелом миру й радості, і лагідним нагадуванням про Боже провидіння та милосердя.
Переклад CREDO за: Барбара Падоліна, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
