Біблія розповідає, як виразити любов до Бога різними способами.
Інколи люди використовують слово «Алілуя» дуже дивним чином. На поштівках і святково прикрашених прилавках у період Великодніх свят можна часто зустріти напис «Алілуя», що більшість людей сприймає просто як «Вітаємо». А також це слово увійшло в поточну мову як вигук радості, відповідний до вигуків «Еврика!» чи «Ура!»
«Алілуя» повсюди використовують у різних світських значенням, і тільки незначна частина тих, хто це слово використовує, знає, що воно означає насправді. Отож пояснимо, щоб і ми самі не взивали імені Божого надаремно.
Єврейський зворот «hallelu Jah», 24 рази використаний у Старому Завіті й 4 рази — у Новому, можна дослівно перекласти як «хваліть Ягве!» Цей заклик може викликати деякий подив, бо ж чи взагалі Бог очікує на наші похвали? Кожний автор свого твору, певно, буде ласий на похвалу; але Господь Бог, Творець Всесвіту, всього видимого і невидимого, напевно не потребує доповнювати свою самооцінку нашим вихвалянням Його діл. Отож потрібно це розуміти правильно. Заклик «хвалити Ягве» однаково добре можна замінити зворотом «Прославляйте Ягве!» — аналогічно до слів церковної пісні «Хай буде слава, любов і поклоніння».
Що таке «прославляти»? Це насамперед «створювати комусь або чомусь славу, популярність», або ще «дуже щось любити», «оспівувати, співати кого, про кого (у віршах, піснях)», «обожнювати».
Зазвичай ми «обожнюємо», наприклад, їсти морозиво або читати книжки. Хтозна, чи колись на Фейсбуку не з’явиться смайлик «обожнюю» на пару до смайлика «подобається», щоб можна було відрізнити інтенсивність захвату… Я, однак, міцно запам’ятав слова вчительки-мовниці, яка звертала увагу своїх учнів, щоб не зловживали цим «обожнюванням», бо це — щось найвищого рівня, тому ми маємо такий зворот застосовувати тільки до Бога (між іншим, то була невіруюча вчителька).
Але що таке прославлення Бога і як саме ми маємо його прославляти, обожнювати?
Прослава-обожнення пов’язана з глибоким почуттям любові. Бог філософів — це трансцендентний Абсолют, Досконале Буття, суттю якого є існування. Натомість Бог Біблії — це Батько, який із любов’ю дивиться на своїх дітей і постійно чекає на повернення марнотратних синів. Бог — це також мама, охоплена любов’ю до своєї дитини. Бог — це Наречений, який бачить у вибраному народі свою наречену і ревнивий щодо неї. Коротко кажучи, Бог нас любить і чекає на нашу любов. І, певна річ, любов до Бога можна виразити багатьма способами.
У Біблії говориться про людей, які клячали або падали навколішки (Пс 95,6), молилися стоячи (Неєм 9,5), підносили руки (Пс 134,2; 1Тим 2,8). Усе це ми маємо і в храмах на Месі, — однак інколи це стає рутиною. Тим часом Біблія заохочує нас до того, щоби прослава Бога була не нудним ритуалом, але сповненим радості святкуванням того, що Бог нам близький.
1.Співаючи і граючи
Згідно зі св.Гільдеґардою, музика, яку творять люди, — це засіб віднайти первісну радість і красу раю. До гріха прабатьків Адам своїм чистим голосом міг цілком природно долучатися до хорів ангелів і разом із ними прославляти Бога; після падіння людина почала творити музичні інструменти, оскільки потребувала музики, щоб за її посередництвом наближатися до Неба (навіть якщо не усвідомлювала, навіщо їй потрібна музика).
Найчастіше уживаним у Старому Завіті визначенням прослави є спів (халлель) Богу. Tehillah це спонтанний спів хвали, вихваляння Бога піснею, що виходить із нутра і співається з захватом. Інше гебрейське слово, zamar, означає дотикання пальцями струн інструменту, гру на струнах за нагоди святкування, щоб виспівати Богу славу на своєму інструменті.
У Старому Завіті ми ще знайдемо інші численні приклади прослави Бога, яка розуміється саме як особисте чи колективне виспівування та гру Богові похвальних і подячних пісень, рукоплескання, підношення рук, танцювання тощо. Можна навести чимало фрагментів Святого Письма, які про це говорять. Ось кілька з них:
Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, звіщайте між народами діла його величні (Пс 9,12).
Співайте в псалмах Господеві, ви, його побожні, і дякуйте імені його святому! (Пс 30,5).
Ликуйте Богові, нашій силі! Здійміть веселі оклики Богові Якова! Затягніть пісню, вдарте у бубон, у гусла милозвучні й гарфу (Пс 81, 2-3).
Співайте Господеві нову пісню, співайте Господеві, уся земле! Співайте Господеві, благословіть його ім’я; звіщайте день-у-день його спасіння. Повідайте між племенами його славу, між усіма народами його діла предивні. Бо Господь великий і вельми достойний слави (Пс 96, 1-4аб).
Ликуйте перед Господом, уся земле, радійте й веселіться, і псалми співайте! Псалми співайте Господеві на гуслах, на гуслах і голосом співу! Сурмами й під звуки рогу, ликуйте перед царем Господом! (Пс 98, 4-6)
Хваліте його звуком рогу, хваліте його на гарфі й на гуслах. Хваліте його на бубні й танком. Хваліте його на струнах і сопілці, хваліте його на дзвінких цимбалах, хваліте його на гучних цимбалах (Пс 150, 3-5).
А св.Павло написав так: Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа (Еф 5,19).
Люди, повністю позбавлені слуху, виглядають тут скривдженими, але так уже говориться, що хто співає, той двічі молиться, а хто фальшивить — тричі. Важливо, щоби спів линув із серця.
2.Танець перед Богом
Ніхто з тих, хто бачив фільм «Грек Зорба», певно, не сумнівається, що танок може виражати наші емоції та почуття набагато досконаліше, ніж це можуть зробити слова.
Балканські дервіші моляться танцем, вірячи, що так вони єднаються з Богом. Також і в Біблії танок з’являється як один зі способів прославлення Бога.
Псалмоспівець каже: Хай хвалять його ім’я танком, при бубні й при гарфі хай йому співають (Пс 149,3; пор. Пс 150,4). У Другій книзі Самуїла читаємо: Давид же й увесь дім Ізраїля танцювали перед Господом щосили, виспівуючи та приграваючи на цитрах, гарфах, бубнах, дзвінках і цимбалах (2Сам 6,5; пор. 1Цар 13,8).
Цар Давид був здатен повністю забути себе у танці перед Богом: Сам же Давид щосили танцював перед Господом, і був при тому оперезаний льняним ефодом. Отак Давид і ввесь дім Ізраїля переносили ковчег Господній під веселі вигуки й трубні звуки. Як же ковчег Господній входив у Давид-город, Міхаль, дочка Саула, дивилась у вікно, тож, бачивши, як цар Давид скакав і танцював перед Господом, зневажила його в своїм серці (2 Сам 6, 14-16).
Про що саме йшлося тій Міхаль? Кількома віршами нижче вона сама це пояснює: Коли Давид повертавсь благословити дім свій, вийшла йому назустріч Міхаль, дочка Саула, й каже: “Оце ж і достойно виступав сьогодні цар Ізраїля, світивши тілом перед очима служниць своїх слуг так, як світив би тілом який-небудь гульвіса!” (2Сам 6,20).
Для доньки царя Саула то була тільки дурнувата поведінка. Вона вважала, що героїчному воїну і цареві народу не годиться так поводитися. На додачу, в Давида під час танцю аж одяг задирався, що в очах царської доньки компрометувало його як її чоловіка. Тому вона вжалила його гострим, як стилет, висміюванням. Воно так врадило Давида, що він зумів тільки відповісти: Я перед Господом танцював, що вибрав радше мене, ніж твого батька й усю його родину, щоб настановити мене князем над Господнім народом, над Ізраїлем. Тому перед Господом буду веселитись! (2Сам 6,21), а сам, певно, подумав: жінко, чого ти знову від мене хочеш? Я молюся до свого Бога!!!
Донині танок серед юдеїв, у хасидській традиції, є формою вшанування Бога. Хорошою ілюстрацією такої прослави співом і танцем є виступ угорської групи, що зветься Attraction Black Light Theatre. Вони показують юдейське свято Пасхи і стараються передати той клімат радісної побожності, яка аж танцює.
3.Разом з ангелами
Пророк Ісая у своїй книзі згадує незвичне богоявлення, яке він бачив 738 року до нашої ери: Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими… І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» (Іс 6,1.4; пор. Одкр 4, 6.8; 5, 11-12).
За Ісаєю, серафими (для спрощення скажемо, ангели) неустанно поклоняються Богу. Їхнє потрійне волання «свят, свят, свят» означає, що вони визнають Його джерелом усілякої святості, Царем царів, якому належить найвища можлива честь. Це урочисте проголошення трансценденції та винятковості Бога. Клич серафимів увійшов у літургію Святої Меси. Після префації, розпочинаючи Євхаристійну молитву, Люд Божий тричі повторює слово «свят».
Фрагмент із Книги Ісаї надихнув і автора церковного гімну «Te Deum»: Тобі всі Ангели, Тобі Небеса і всі сили, Тобі Херувими і Серафими неустанним голосом взивають: Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот! Земля і небеса повні величі слави Твоєї.
Святий Бенедикт Нурсійський був глибоко переконаний, що монахи співають Богу свої псалми у присутності ангелів, які відкривають небо над ними. Вшановуючи Бога вже тут, на землі, ми долучаємося до ангельської літургії. З найдавніший часів християни, подібно як до них юдеї, розглядали молебні як участь у літургійному служінні ангелів перед Божим троном (пор. Євр 12, 22-24).
Можемо сказати, що під час кожної Меси подеколи небо «стоїть відкрите», а земна й небесна літургія єднаються у єдиній у своєму роді прославі Творця і Спасителя.
4.Разом із природою
Самим фактом свого існування славлять Бога небесні тіла, нежива природа, рослини і тварини (пор. Пс 69,35; Рим 1,20). Може, це тільки метафора, але насправді інколи можна відчувати щось, поєднане з найщирішим подивом стосовно Бога як Творця. Багато людей пізнали, що спілкування з природою може нас наблизити до Бога. У Біблії знайдемо заклик, щоб Бога славили всі Його творіння:
Радується небо, і земля хай веселиться, нехай заграє море і його повнота. Поле й усе що на ньому, хай веселяться; тоді всі дерева в діброві радісно співатимуть (Пс 96, 11-12).
Нехай заграє море та його повнота, світ і його мешканці. Ріки нехай у долоні плещуть і разом нехай ликують гори (Пс 98, 7-8).
Хваліте його, ви, сонце й місяцю, хваліте його, всі ясні зорі! Хваліте його, ви, небеса небес, — і води, що над небесами, нехай ім’я Господнє хвалять! Бо він повелів, і створились. Поставив їх на віки вічні і дав закон, який не перейде. Хваліте Господа з землі, кити і всі морські безодні! Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер, який виконує його слово. Гори й усі пагорби, садовина й усі кедри. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах крилатий (Пс 148, 3-10).
Також автор Книги Даниїла закликає все, що існує, благословляти Бога: сонце, місяць, зірки, роси, іній, вітри, вогонь, жар, холод, сніг, дні й ночі, світло і темряву, блискавки, хмари, гори й пагорби, всіх рослини, джерела, моря, ріки, всі морські творіння, птахів і тварин (пор. Дан 3, 64-81).
У біблійних текстах бачимо радість, яка передається всій природі: Гори й пагорби гукатимуть веселі перед вами, всі дерева в полі плескатимуть у долоні (Іс 55,12).
Складно тут не згадати «Заспів сонцю» св.Франциска Ассізького, що так захопив Папу Франциска, аж він уплів його текст у свою енцикліку «Laudato si», ба навіть узяв її назву з цього піснеспіву.
У «Заспіві сонцю» виражено похвалу Творцю через зауваження краси природи, яка є відображенням краси і гармонії Бога. Не всі, однак, знають, що цей твір, укладений Убогим з Ассізі, майже повністю складається з цитат зі Святого Письма.
Слава Тобі, Господи,
за всі створіння Твої,
за це сонце, що, мов благородний брат наш,
у любові день нам і ніч об’являє,
Тебе ж прославляє.
О яке гарне воно,
яке славне в Твоєму сяйві, Боже Святий,
Твій воно нам образ, Превеликий Пане,
і Твоя нам слава.
Слава Тобі, Господи,
за братика нашого, той місяць ясний,
і за ці дрібонькі сестрички наші,
зорі прекрасні,
Ти щедро їх розсипав по широкому небі.
Як чудово вони весь світ красять, служачи Тобі!
Слава Тобі, Господи,
за вітерець, що братиком нам,
він повітря нам очищає,
час дає погідний і мрячний,
цим Ти кожному підтримку життя даєш.
Слава Тобі, Господи,
за водицю – сестричку нашу,
Вона ж така смирна,
така чиста, прегарна,
так усім сотворінням цінна й конечна вона.
Слава Тобі, Господи,
за вогонь, той братик наш,
ним Ти тьму проганяєш,
а він такий могутній,
такий сильний, прекрасний,
такий радісний і страшний.
Слава Тобі, Господи,
за землицю – сестру нашу і маму,
що нас всіх годує, ростить й любить,
що дає нам усякі смачні овочі,
барвисті квіти і зела цілющі.
Пам’ятаю, яке враження справив на мене в дитинстві фільм Франко Дзефіреллі «Брат Сонце, сестра Місяць» (Fratello sole, sorella luna, 1972). Саме переглядаючи цей фільм, я вперше почув цю надзвичайно прекрасну молитву прослави Бога через природу.
Коли Бог творив світ, то казав, що сотворене — добре, а за грецькою версією Святого Письма — гарне (kalos). То були слова Бога, закоханого у власне створіння. Святий Франциск зумів помітити, що наш сотворений світ проголошує хвалу Богу і прославляє Його самим фактом свого існування.
5.Захват над чудом життя
Життя це чудо! Ми — чудо! Краса природи може скерувати наші думки до Бога. Але не тільки дивлячись на зірки або каньйон Колорадо можна пізнати відчуття трансценденції. Щось подібне я пережив, коли був із дружиною на УЗД і ми побачили, як на екрані рухається маленька істотка — наша донечка. Не було людини, аж ось тут раптом — є людина. У Біблії ми багато разів зустрінемо цей захват над чудом життя. Найпрекрасніше це, певно, говорить 139 псалом:
Знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Думки мої здаля розумієш.
Чи ходжу я, чи спочиваю, ти добре бачиш; тобі відомі всі мої дороги.
Бо ще нема й слова на язиці у мене, а ти, Господи, вже все знаєш.
Ти ззаду й спереду мене оточуєш, кладеш на мене твою руку.
Що за предивне знання! Для мене занадто високе, недосяжне воно!
Сказав би я: «Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, неначе ніч, мене сповиє», —
та навіть темрява для тебе не занадто темна; і ніч, немов день, світить. Так темрява, як і світло!
Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї.
Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні, ти душу мою знаєш вельми добре.
Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко.
Очі твої бачили мої вчинки, усі вони записані у твоїй книзі; і дні, що ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було.
(Пс 139, 1-6. 11-16)
Цей псалом не закликає співати, грати на цитрі або танцювати для Бога. Він просто виражає захват і подив. «Дякую Тобі, Боже, що Ти створив мене так чудесно!»
6.В дусі і в правді
Наблус, маленьке містечко в Самарії, колись звалося Сихар. Там стоїть криниця Якова, при якій Господь Ісус розмовляв із самарянкою. Чому я люблю це місце? Бо Він там точно був. Багато місць, пов’язаних з Ісусом, показують прочанам, але часто вони тільки гіпотетичні; тим часом криниця Якова нікуди не поділася.
Розмовляючи з тією жінкою, Ісус згадав суперечку юдеїв і самарян, де саме потрібно служити культ Бога — у єрусалимському храмі чи на горі Гаризим. Він промовив слова, які нам переказав св.Йоан: «Та надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися» (Йн 4, 23-24).
Інтерпретацій, як розуміти ці слова, не бракує. Одна з них походить із проповіді о.Андре Сева. Він вважає, що коли Йоан Євангеліст поєднує два слова сполучником «і», то важливішим є зазвичай друге слово (наприклад, «побачив і увірував»). У цьому випадку це «правда», яка, як відомо, у св.Йоана стосується безпосередньо Ісуса. «Я — правда (істина)», сказав Він сам. Об’являючи нам істину про Отця, про самого себе і про зв’язок, що єднає Його з Отцем, Господь Ісус вчить нас віддавати Йому честь у правді. Отож ідеться про те, щоб любити Отця так, як Ісус уміє Його любити. Вочевидь власними силами ми цього не здолаємо. Тільки Святий Дух може дати нам ті самі почуття, які мав Ісус.
Поклонятися/прославляти «в Дусі» означає бути провадженим Духом, коли ми хочемо любити Отця так, як Ісус.
7.Усім своїм життям
Щораз частіше говориться, що прослава Бога має бути стилем усього життя. Це означає, що правда про наше прославлення Бога має виражатися у щоденних учинках і в ставленні до ближніх. Справжня прослава — це просто те, що ми робимо у щоденному житті в нерозривному зв’язку з нашим Богом та з іншими людьми. Ніщо так не прославляє і не звеличує Бога, і не приносить Йому стільки слави, як наше смиренне перебування при Ньому і святість нашого життя. Ісус сказав дивовижні слова: Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, — тож і учнями моїми станете (Йн 15,8; див. також Мт 5,26; 1Кор 6,20; 2Кор 9,13). Тому св.Павло закликає: Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи щонебудь робите, усе робіть на славу Божу! (1Кор 10,31).
Прославляти Бога через послух і побожне життя — це найвища форма прослави нашого Отця, а водночас і найскладніша.
Переклад CREDO за: Роман Зайонц, Stacja7