Роздуми над Божим Словом на середу ХVIІІ Звичайного тижня, рік І
У Паран-пустині Господь промовив до Мойсея: «Пошли людей та нехай розглянуть Ханаан-землю, що ось Я хочу дати її синам Ізраїля».
Повернулися вони з розглядин краю під кінець сорока днів. І, прибувши, прийшли вони до Мойсея та Арона й усієї громади синів Ізраїля в Паран-пустині, у Кадеші, і принесли вістку їм та всій громаді й показали їм плоди землі. Тож оповіли йому, кажучи: «Прийшли ми в землю, куди ти посилав нас; вона таки й справді молоком та медом тече, ось і плоди її. Тільки ж народ, що в ній живе, сильний та й міста укріплені, вельми великі; бачили ми там і потомків Анака. Амалек живе в землі Негев; а Хеттит і Євусій та Аморій живуть у горах, Ханаан же живе при морі і завдовж берегів Йордану».
Тоді Калев заходився втихомирювати людей, що були проти Мойсея, і промовив: «Ми таки підемо й посядемо її, стане-бо сили в нас її підбити». Чоловіки ж, які ходили з ним на розглядини, твердили: «Ні, мовляв, не в силі ми напасти на той народ; він від нас сильніший».
І рознесли вони між синами Ізраїля недобрі вістки про землю, яку розслідили, кажучи: «Земля, що нею ми пройшли, щоб розвідати її, то така земля, яка пожирає своїх мешканців, а всі люди, що їх ми бачили там, великі на зріст. Бачили ми там і велетнів, синів Анака, з роду велетнів; і самим нам здавалось, наче ми та сарана, і такими, певно, й були ми в їхніх очах». Тоді зчинила вся громада великий галас, і люди плакали тієї ночі.
Господь промовив до Мойсея та Арона: «І доки ця ледача юрба нарікатиме на Мене? Чув Я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють Мені. Тож скажи їм: “Як живу Я — слово Господнє, — зроблю з вами так, як ви наговорили в Мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на Мене. За числом сорока днів, що ви розвідували землю, рахуючи один рік за один день, понесете ви кару за гріхи ваші сорок років, щоб зрозуміли, що то значить, як Я вас покину. Сам Я, Господь, сказав, що так зроблю з ледачою юрбою цією, яка повстала проти Мене; в оцій пустині вони загинуть, тут і помруть”».
Чис 13, 1-2а. 25 – 14, 1. 26-29. 34–35
Бачимо, що ізраїльські розвідники боялися, — і хто може їх звинуватити? Дарма, що вони повернулися з подорожі до Обіцяної землі не з порожніми руками; їхні серця були пригнічені. Їх вразило, як сильно укріпленими були ханаанські міста. Тому сини Ізраїля засумнівалися і почали казати: «Як можна сподіватися завоювати землю, яку захищає таке міцне військо?» Це стало духовним наслідком зосередження на собі, розрахунку тільки на власні сили, ніби не Господь послав їх туди. Слово Бога виявляє і підкреслює це: «Доки вони не довірятимуть Мені, не зважатимуть і на чуда всі ті, що Я явив був серед них!?» (Чис 14, 11).
Щоб добре зрозуміти смуток Господа, варто згадати контекст історії Вибраного народу. Від заклику Авраама до виходу з Єгипту Бог завжди був вірний своєму народові. Він провів їх через Червоне море суходолом, потім — через пустелю, годував манною та перепелами і забезпечував водою! І ось, нарешті, вони можуть бачити Обіцяну землю на власні очі й тримати в руках її плоди. Бог виконав усі свої обітниці! Однак, незважаючи на все це, ізраїльтяни дійшли висновку, що ризик поразки — великий, бо ханаанські війська надто сильні.
Ми не повинні судити їх занадто суворо. Важко, зіткнувшись із серйозною проблемою, яка перевищує наші можливості, рухатися вперед із твердою впевненістю, що Бог допоможе нам упоратися. Ми можемо говорити, що Бог вірний і що Він забезпечує нас та нашу сім’ю. Але саме в таких ситуаціях виявляється правда щодо глибини наших реальних взаємин із Господом. Часто нам бракує віри, що ми зможемо подолати той шлях, який Бог нам дав. Як зневірені ізраїльтяни, ми починаємо вважати, що обставини — хвороба, втрата роботи чи інша «ханаанська армія» — переважають наші сили. Так і є! Для нас, людей. Але не для Бога. Він знає, що треба робити, й може дати силу, потрібну для того, щоб упоратися з усіма реальними викликами. Тож не піддаваймося сумнівам і спокусам, хай би яким сильним був ворог.
Бог очікує від нас довіри до Нього завжди, навіть тоді, коли ми не розуміємо, як можна вирішити ситуацію. Якщо відчуваєш сумніви, то запитай себе: «У чому сьогодні Бог запрошує мене довіритись Йому?» Пригадай, яким вірним Він був у минулому. Подивися на «плоди», які вже маєш у руках. І ризикни обрати віру.
«Господи, це надто важко для мене, але Ти сильніший. Разом із Тобою я можу подолати все».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
Щодня о 9.00 год. з каплиці Отців Маріянів у Харкові транслюється Служба Божа. Трансляцію дивіться на YouTube-каналі журналу «Слово між нами»
фінансово.
Щиро дякуємо!
