Проповіді на Тиждень виховання 2021
«Від дому до Дому»
Неймовірний Учитель та Чудотворець — так сприймали Ісуса люди в четвертому розділі Євангелія від св. Луки. Ці люди дивувалися Його слову, яке має «владу» і «міць» (пор. Лк 4,36), а також приносили до Нього своїх хворих, щоб дотик Ісуса звільнив їх (пор. Лк 4,40).
Немає нічого дивного в тому, що ці ж люди, захоплені Ісусом, хочуть «затримати Його» і «від себе не пустити» ( пор. Лк 4,42б). Це ж так вигідно — мати біля себе когось, хто вирішить усі їхні проблеми! Таку поведінку можна побачити і в святого Петра, який під час Переображення хоче зберегти цю неймовірну мить, цих неймовірних людей (Ісуса, Мойсея та Іллю) і не йти далі (пор. Лк 9, 33). Чи ця поведінка характерна тільки для євангельських героїв? Здається, що нам, людям XXI століття, притаманне таке прагнення, щоб мати біля себе когось, хто б вирішував наші проблеми, внутрішні конфлікти й навіть приймав за нас будь-які рішення. Часто таким «кимось» виникає бажання зробити Бога, чи когось із батьків або друга/подругу, а може, навіть кохану людину. Така поведінка свідчить про незрілість… незрілість духовну і психічну.
На сторінках Євангелія можна помітити, що Ісус є надзвичайно зрілим у переживанні стосунків з іншими людьми. Під час покликання учнів Він заохочує їх слідувати за Ним. Євангеліст Лука в описах покликання учнів вживає слово, яке можна перекласти як «слідувати» або ж «товаришувати» (ακολουθει (akolouthei) — товаришуй, пор. Лк 5,11; 5,27). Таким чином, Ісус запрошує не просто йти за Ним, а бути товаришем на Його дорозі та з Ним її пройти. Це заклик до переживання стосунків, що допоможуть учням дозріти.
До таких стосунків з Ісусом покликаний кожен з нас, хто вважає себе Його учнем або хто хоче цим учнем стати. До стосунків, що роблять вільним, а не поневолюють іншого.
Цікавий напрямок розвитку учня Христа накреслює св. Павло в сьогоднішньому Першому читанні, скерованому до спільноти в Колоссах. Він пише, що знає, що ця спільнота зросла у вірі, надії та любові (пор. Кол 1, 3-5). І що тим, хто допоміг зрости в цих чеснотах, є їхній вчитель, Епафр. Застосовуючи цей текст до нас, можна сміливо ствердити, що ці чесноти і є нашим напрямком зросту. А Епафр стає прикладом свідка, який не прив’язує до себе людей, а допомагає своїй спільноті розвиватися.
Сьогоднішнє Боже Слово дозволяє нам придивитися до себе і своїх взаємин. Чи я нікого не хочу «затримати» тільки для себе? Чи стосунки, які будую, допомагають мені зростати й розвиватися?