Температура їхнього тіла досягала 50°С. Багато святих реально відчували в своєму тілі «жар» Божої любові. Вона буквально розпалювала їхні серця так сильно, що обпікалися долоні. Вони відчували це явище фізично.
Під час розтину, за дев’ять годин після смерті, з її серця піднялися гарячі випари. Хірург відсахнувся. За мить він «вклав руку в тіло, щоб вийняти серце, але воно було таким гарячим, що лікар, опікшись, кілька разів намагався витягнути руку, перш ніж йому це вдалося», — сказано в документі, написаному після розтину сестри Марії Віллані, домініканки з Неаполя, яка померла 1670 р.
Гіпертермія (грец. hyper — над, надмірно, therme — тепло) — це явище, яке можна спостерігати у багатьох святих Католицької Церкви. Воно проявляється незвичним підвищенням температури тіла. З досвіду ми знаємо, що сильні емоції у «звичайних смертних» викликають підвищення температури. Виявляється, що близькість Бога може призвести до ще більшої внутрішньої «пожежі». Деякі містики буквально «палали» Божою любов’ю. Можна сказати, що фізичне тепло було зовнішнім знаком їхньої палкої віри та любові. У цьому контексті само слово «палка» чудово передає суть справи.
Свята Катерина Генуезька (1447-1510)
В її «Біографії» написано, що певний час вона нічого не їла, тільки пила дивний напій, який складався з води, оцту та солі. «Коли вона пила цю речовину, то здавалося що рідина потрапляє на розпалену до почервоніння пічку і негайно випаровується під впливом вогню, який в ній палав». Виявляється, що палало не лише її серце, а й долоні. «Бажаючи їх охолодити, вона опустила їх в миску з крижаною водою. Вода вмить стала такою гарячою, що навіть миска розжарилася», — читаємо в «Біографії». Свята Катерина в день своєї смерті втратила багато крові. Тоді з’ясувалося, що її кров така гаряча, що від неї нагрівся посуд, в який її збирали, і опікала тих, хто мав із цією кров’ю контакт.
Мати Серафима
Кармелітка з Капрі, яка померла в ореолі святості 1699 р., також відзначалася феноменом гіпертермії. У свідченнях з її беатифікаційного процесу зазначається, що «монахині часто бачили на молитві, як її обличчя променіло, наче полум’я, а очі сяяли. Коли її торкалися, то опікалися. Вона сама казала, що її охоплює живий вогонь, а кров кипить».
У протоколі, складеному після смерті Серафими написано, що «протягом 22 годин після смерті її тіло зберігало таке тепло, зокрема в області серця, що біля нього можна було гріти руки. Тіло охололо тільки тоді, коли з нього вийняли серце».
Святий Станіслав Костка (1550-1568) також відчував потужний вогонь любові. Свідчення розповідають, що «він так був переповнений любов’ю до Пресвятого Спасителя, що часто зомлівав і переживав болісні судоми. Він мусив прикладати до грудей тканину, замочену в холодній воді, щоб охолодити жар любові, який відчував».
Наступний приклад — Філіп Нері (1515-1595). Відправляючи Месу, він не раз впадав в екстаз. «Тоді з його очей летіли іскри, а обличчя сяяло. Цей внутрішній вогонь був таким сильним, що він зомлівав», — написано в свідченні з його беатифікаційного процесу.
Італійська містичка св. Джемма з Луккі (померла 1903 р.) також розповідала: «Цей вогонь став таким сильним, що я не в змозі його терпіти. Щоб його загасити, потрібен лід». І додавала промовисті слова: «Боже, Ти — полум’я!»
Божий вогонь у Біблії
Божий вогонь можна досить часто побачити на сторінках Святого Письма. Саме через символ вогню Бог об’явився людині.
Так є в Старому Завіті. У книзі Вихід читаємо, що Мойсей зустрів Бога у кущі, що палав у пустелі: « І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє. І каже Мойсей сам до себе: “Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ?” Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: “Мойсею, Мойсею!” І відповів той: “Я тут!” І сказав: “Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш — земля свята”. А далі: “Я — Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова”. І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога» (Вих 3, 2‑6).
Після виходу з Єгипту Бог веде ізраїльтян через пустелю, також об’являючись їм як вогонь. «Господь же йшов перед ними вдень хмаровим стовпом, щоб проводжати їх у дорозі, а вночі вогненним стовпом, щоб їм присвічувати; так що вони могли йти і вдень і вночі» (Вих 13,21).
Переходячи до Нового Завіту, варто пригадати сцену зіслання Святого Духа: «І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Діян 2, 3 4).
У Посланні до євреїв також знаходимо дуже промовисте речення: «Бо Бог наш — вогонь, що пожирає» (Євр 12,29).
Випадки гіпертермії у Святому Письмі
Чи цей вогонь Божої присутності розпалив не тільки серця біблійних персонажів, а й пізніших святих, про яких ми згадували? Виявляється, що так! Досвід містичного явища гіпертермії віруючи в Бога люди мали ще кілька тисячоліть тому.
Це, наприклад, Мойсей. Із Біблії нам відомо, що він пережив унікальну зустріч із Богом на горі Синай, де отримав Десять заповідей. «І сталось, як сходив Мойсей із Синай-гори, а обидві таблиці свідоцтва були в руці його, як сходив з гори, не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом» (Вих 34, 29). Можна припустити, що Мойсей, як згадувані нами святі, «палав», перебуваючи 40 днів у безпосередній близькості з живим Богом.
«Божий вогонь» в серці відчував також пророк Єремія. Його внутрішня боротьба описується в Біблії так: «Я собі думав: не споминатиму про нього, і його ім’ям не промовлятиму більше! Та в серці у мене вогонь палючий, затаєний у костях моїх. Змагавсь я затамувати його, та не спромігся» (Єр 20,9).
Очищувальний «вогонь любові» — чистилище
Роздумуючи над явищем «полум’яної» любові Бога та Його об’явлення у вигляді вогню, ми наближаємося до остаточних справ. У Посланні до коринтян св. Павло висловив цінну думку щодо цього: «…кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1 Кор 3, 13‑16).
У католицькій теології поняття «чистилище» пов’язане з символом «очищувального вогню». Видіння чистилища мала св Фаустина Ковальська. Вона описала його в своєму «Щоденнику» так: «За мить я опинилася в туманному місці, наповненому вогнем, а в ньому — безліч стражденних душ. Вогонь, який їх палив, не торкався мене. Я запитала у цих душ, яке їхнє найбільше страждання. Вони відповіли мені, що найбільше страждання для них — це туга за Богом. Я почула також внутрішній голос: “Моє милосердя не хоче цього, але справедливість велить”».
Катехизм Католицької Церкви вчить, що чистилище — це перехідний стан. Його переживають душі, які померли в освячувальній благодаті, але не повністю очищені. Боже милосердя допускає можливість очищення любові від егоїстичних прив’язаностей. Очищення відбувається «вогнем», який має не фізичну природу, це — духовний біль, який виникає з усвідомлення любові Бога і власної недосконалості (пор. ККЦ 1030-1032).
Варто вже зараз спробувати розпалити в собі цей Божий вогонь. Тому що Бог прагне, щоб повнота Його милосердя палала в нас! Ісус чітко виразив це словами: «Вогонь прийшов я кинути на землю — і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк 12,49).
фінансово.
Щиро дякуємо!
