У Першому посланні святого Петра апостол звертається до всіх християн: «А ви — рід вибраний, царське священство, святий народ, придбаний, аби звіщати чесноти Того, Хто вас покликав із темряви до дивного Його світла» (1 Пт 2,9). Подібні слова містилися ще у Старому Завіті: «І ви будете в Мене царським священством і святим народом!» (Вих 19,6).
Вживання терміна «священник» щодо всіх членів Божого народу, а також усіх охрещених, покликане підкреслити істину: ці люди були особливо вибрані й наділені місією. Народ Божий — Церква — покликаний із багатьох народів і племен, щоб у винятковий спосіб належати Богові «на хвалу слави Його благодаті» (Еф 1,6).
Через хрещення віруючі входять у безпосередню єдність із Христом. Тому вони покликані й мають здатність, даровану освячувальною благодаттю, прославляти Бога в своєму житті: через молитви подяки, поклоніння, коли присвячують Богові труд щоденної праці та взагалі своє життя, — так віддаючи шану Творцеві. Найпрекраснішим виявом цього священничого служіння є взаємна любов, яку увінчує присутність (духовна і також Євхаристійна) Христа у спільноті (Мт 18,20). Єдність віруючих є також найціннішим даром для тієї частини людства, яка ще не пізнала або не прийняла любов Христа. Бо саме ця єдність — найсильніше свідчення віри й найбільша допомога для тих, хто шукає Бога.
Оскільки всі християни через хрещення покликані до такого священства, воно називається загальним священством.
Від нього слід відрізняти службове священство, також зване священством рукоположення, яке передається через особливе таїнство. Це священство не є лише вищим ступенем загального, а новою якістю служіння — з особливою силою й повноваженнями — на благо всього Божого народу.
Із числа великого кола учнів Христос вибрав невелику визначену групу чоловіків, яких назвав апостолами, тобто посланцями, наділеними місією й владою. Ці Дванадцятеро були особливо сформовані й відкрито введені до свого уряду: вони мали далі вести Його отару (Йн 20,21), — про це ясно сказав Воскреслий, передаючи їм владу прощати гріхи.
Найповніше покликання священників із уряду виражається в звершуванні Євхаристійної жертви. Як Таїнство Євхаристії, так і Таїнство Священства були установлені Ісусом Христом на Тайній Вечері словами: «Чиніть це на Мій спомин» (Лк 22,19). Ці два таїнства народжуються нерозривно пов’язані одне з одним.
І хоча лише рукоположений священник може звершувати таїнство Євхаристії, проте також усі християни беруть участь у ній — джерелі й вершині християнського життя — через активну любов, спільну молитву та жертву життя. Завдання ж і повноваження священника з уряду полягають у тому, щоб уособлювати Христа, очолювати спільноту, являти життя, смерть і воскресіння Христа під час звершення Євхаристії, щоб усі могли взяти участь у Відкупительній Жертві — на славу Отця і для зміцнення єдності.
Священство від самого початку невіддільно пов’язане з Євхаристією. У Церкві не існує одного без іншого. Тому служіння й повноваження служебного священника спрямовані до церковної спільноти, яка має своє коріння й поживу в Євхаристії, щоби разом із ним, у єдності та любові, прославляти Бога: у Літургії, у способі життя, у поширенні віри «аж до краю землі».
Підготував о. Григорій Рассоленко на підставі о. Вінфріда Вермтера «Священник з покликання»
фінансово.
Щиро дякуємо!
