Напередодні свят Різдва Христового відбулися парафіяльні ярмарки у самісінькому центрі Житомира, який з обох сторін «означений» двома католицькими храмами: св. Софії та св. Йоана з Дуклі.
Погода була не найкраща, м’яко кажучи. 19 грудня 2021 р. було пронизливо-холодною, та ще й дощовою неділею. Однак добрій справі, звісно, такі дрібниці як негода, завадити не можуть. Учасникам та відвідувачам парафіяльного ярмарку під храмом св. Софії пропонували не тільки традиційні (і нетрадиційні, та про них окремо) ярмаркові речі, але й такий прекрасний під холодним дощем гарячий чай.
Столів було багато, попід весь фасад. А найцікавіше продавалося перед усім ярмарком, разом узятим.
Так, на цьому розпродажі можна було купити собі персональну цеглину! Причому задешево. Стартова ціна — всього 15 гривень. І матимеш свій матеріальний, конкретний «вклад», який потім вкладуть у стіну. Ця ідея була така нестандартна і весела, що охочих купити цеглину не бракувало. Ще можна було купити і печива, і тортики, і желейні десерти, і навіть фасований олів’є, — а зрештою, чим олів’є гірший за печивка, і хіба його не можна виставити на ярмарок? Навпаки, це кумедно, і настрій піднімає. Пропонувалося ручні вироби, і не лише декоративні й не лише суто різдвяної тематики, але і плетені шкарпетки «своєї роботи», і малюнки, підсвічники і свічки; ба навіть міні-копію храму св. Софії можна було купити в подарунок.
А коли настоятель парафії о. Віталій Безшкурий на Пастирці 24 грудня сказав, що загалом ярмарок зібрав майже 30 тисяч гривень, — храм вибухнув оплесками.
Чому це так важливо, і навіщо ці парафіяльні ярмарки загалом, — о. Віталій розповів для CREDO.
— 2019 року при нашому храмі розпочато будівництво парафіяльного дому, а точніше — класів для катехези, для дітей недільної школи. Ті приміщення, до яких ще я сам ходив, коли був малим, бо це моя рідна парафія, — уже фактично в аварійному стані, на піддашші старого дому. Отож вирішили збудувати для дітей кращі класи.
Після того як зробили фундаменти, будівництво призупинилося, бо прийшла пандемія. Поновили роботи наприкінці 2020 року, якраз у грудні, й за цей час майже довершили третій поверх. Зараз знову пауза, бо зима, продовжимо навесні.
Вся парафія активно долучається до будівництва. Ми не маємо жодних можливостей залучити якусь допомогу з Заходу. Нині на це там уже інакше дивляться, час активного сприяння будівництвам закінчився. Я сам теж виходжу з такої думки: якщо родина може збудувати собі дім за якісь кілька років — сама чи з допомогою сусідів, родичів, близьких, — то чому парафія не може збудувати такого будинку, нехай не за рік, а за декілька років, для своїх дітей? Люди активно долучаються, різні спільноти. Ярмарок, який у нас відбувався 19 грудня, — це участь парафіян. Він показав, що така думка себе виправдовує; а крім того, спільна справа дуже згуртовує парафію, спільноти між собою, люди при нагоді спілкуються.
Зараз ми збираємо кошти на закупівлю бляхи для даху. Фактично вона вже куплена, я позичив гроші, щоб укласти договір і зафіксувати ціну старого року, це важливо, хто розуміє у будівництві. А навесні, коли ми повернемося до будівництва, я зможу цю вже викуплену бляху забрати.
Я дуже тішуся, що парафіяни долучаються до спільної справи. Колись то я виїжджав до Польщі «на збірки», шукав грошей. Але це не завжди виправдано — навіть не тільки трудами й коштами самої дороги, а насамперед тим, що священник збирає, чиїсь парафіяни дають, а свої немовби «стоять осторонь». То я й подумав, що так само можна збирати кошти і під своїм храмом після Служби Божої, і люди, які до цього храму ходять, долучаються до цього збору, от і все. А коли люди бачать, що зводяться стіни, що збираються кошти і активно будується парафіяльний дім, то це стимул брати участь у спільних справах дедалі більше. Мені часто кажуть: «Отче, ви ж не собі будуєте, це для наших дітей!»
Ярмарок цей — нова ідея. Перший ми проводили, коли святкували 275 років храму св. Софії, і різдвяний минулорічний був набагато менший. А тепер самі спільноти вийшли з пропозицією: давайте зробимо! Це не священник розпорядився, ні. Вони самі прийшли до мене: Домашня Церква, Рух Назаретанських Родин — давайте зробимо, може, так ще якісь кошти залучимо. І он як гарно вдалося. Думка продавати «персональні цеглини» — це якраз Домашня Церква вигадала! Це вони, це родина Борецьких, інші парафіяни.
«Нова ідея», каже настоятель парафії св. Софії. А от у францисканців у св. Йоана з Дуклі, кажуть, вона вже не нова. Але має свою специфіку!
— Традицію різдвяних ярмарків у Житомирі, певно, започаткували францисканці в парафії св. Йоана з Дуклі, — каже настоятель, о. Петро Новосельський OFM. — Вона розпочалася ще до мене, а я вже три роки настоятель. Щонайменше чотири-п’ять років такі ярмарки у нас відбуваються, і то не лише різдвяні, але й великодні.
Ініціатива належала священникові, який займався молоддю, о. Пасхалісу Рабцевичу OFM. Хоча якщо точніше, то це була двостороння ініціатива: і від о. Пасхаліса, і від парафіяльної молоді. Вони почали щось власноруч виготовляти, отець їх підтримав.
Перший ярмарок був маленький, небагато виробів — іграшки, печиво; а потім з кожним роком усе вдосконалювалося. Виготовляли вертепчики, яселка з Немовлям, декоративні віночки на двері, різні інші прикраси, свічки. Наші різдвяні ярмарки надалі готує молодь; це у нас типова молодіжна акція, уже традиційна.
Призначення коштів — різне. Наприклад, два роки робили збірку для допомоги дітям-сиротам. До слова кажучи, парафія св. Йоана з Дуклі опікується двома сиротинцями — не «по церковній лінії», це не допомога для Карітасу, а звичайні державні, як, наприклад, дошкільний дитбудинок у Денишах. П’ять років поспіль відбувається акція «Здійсни мрію». Діти з підопічних будинків малюють картинки-бажання, які через своїх вихователів передають «святому Миколаю», тобто в парафію. Аніматори і священник забирають ці малюнки, а потім парафіяни їх розбирають, купують дітям подарунки, зносять до храму… така добра традиція.
Дитячий малюнок із сиротинця — і його втілення через волонтерку
Різдвяний ярмарок збирав кошти для дітей із бідних та потребуючих родин, а також на проведення молодіжних літніх оаз. Минулого року молодь збирала кошти на ремонт своєї кімнати. Зараз молоддю в парафії займається о. Леонард Шевчук OFM. Минулого року ними займався я, цього року він продовжив цю справу і вже він із ними робив цей ярмарок.
Натомість великодні ярмарки більше пов’язані не з темою, а з потребами: зі зборами коштів на якусь конкретну потребу, яку молодь побачила, або для якоїсь людини.
Минулорічні ярмарки обидві були призначені для збору коштів на ремонт молодіжного класу. І питання навіть не в тому, чи великі гроші їм вдалося назбирати! Головне, що молодь почувається відповідальною за парафію, за своє життя в парафії, за потреби Церкви та людей. Як вони до ночі сидять разом, клеять-ліплять-вирізають… це чудово!
Це і формує, і об’єднує молодь. Вони знаходять спільний час, щоби прийти і робити ті вироби у спільноті; а потім вони ті гроші цінують. Їхнє зароблене священник не забирає собі на якісь «потреби парафії» загалом: це їхні кошти! У них не було свого місця для зустрічей, отож я їм запропонував — давайте будете потихеньку збирати кошти, щоб робити ремонт в одному з приміщень, і це буде ваша кімната. Вони погодилися, й ось так далі пішло.
А ще в нас цього року вперше відбувся дитячий ярмарок. Спільнота Дітей Божих (частина руху Світло-Життя, ними займається с. Ядвіга, серцянка) підготувала свої вироби, які розпродувалися на Різдво. Було того небагато, але не в кількості справа: дітки відчували свій внесок у справу. Вони збирали кошти на папір, канцтовари, те, що вони використовують під час своїх катехетичних занять.
фінансово.
Щиро дякуємо!
