Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІІ звичайного тижня, рік ІІ
Добре буде зіставити між собою перше читання літургії Святої Меси з Євангелієм. Сьогодні ми читаємо оповідь про те, що коли Єрусалим був містом поган, цар Давид був у їхніх очах таким слабким, що, як казали, його могли би відіпхнути сліпі й кульгаві (пор. 2 Сам 5, 6‑7). Імовірно, в очах книжників, які прийшли з Єрусалима, покірний серцем Ісус був так само слабкий, і тому міць, що проявлялася в Його чудесах, вони приписували злому духові (пор. Мк 3, 22).
Чому так було? Кожен судить згідно з власною міркою, за тим, чим сам живе. Хто не чинить добра, той вважає, що добро є слабким, не має цінності. Хто не вірить Богові, вважає віру за потіху для слабаків. Хто шанує насильство, чинить насильство своїм божком. Хто стає учасником корупції, той переконаний, бо без корупції жити неможливо. Хто більше шукає слідів диявола, ніж уповає на міць Божу, тим диявол може підступно послуговуватися, навіть усупереч намірам людини. Саме так і сталося з книжниками, коли вони прирекли Ісуса на смерть.
У книжників були добрі наміри. Вони вважали, що бережуть свій народ від погуби. Але саме те, чого вони боялися, стало фактом через 40 років після смерті Ісуса: юдейський народ у Єрусалимі не пішов за наукою Христа, а постав проти римлян, що привело на всіх море крові й неволі. Хто не увірував у міць Христа, той повірив у дієвість насильства, і загинув.
Людина віри є сильною, як Давид, бо Господь є з нею. Це міць духа, а не людських засобів. Ми віримо в Ісуса, сильнішого від сатани. Якщо ми живемо тим, що належить до Божого Царства, то маємо правильну картинку ситуації, й переможемо, бо це Божа справа, а не тільки наша.
Важливо, щоб ми уважно прочитали слова Ісуса про Царство Боже і царство сатани. У першому — живуть святі, у другому — поневолені гріхом, а в крайньому разі — одержимі. Сила царства полягає не у зовнішніх засобах, а в тому, щоби всередині його не відбулося розділення. Святі — вільні й сильні, бо їхнє серце не поділене. Вони не укладають компромісів зі злом. Не мовчать перед лицем зла, але й не провадять переговорів з насильством, погордою щодо правди, життя та людської гідності, а радикально від цього відмежовуються. Вони навіть малою мірою не беруть участі у системі корупції, бо знають, що у Царстві Божому корупції немає. Знають, що кожне зло раніше чи пізніше викликає наступне зло, а жодне добро не забуте в очах Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
