Роздуми над Словом Божим на VII Неділю Звичайного періоду, рік В
Автомобілісти дуже добре знають: якщо колесо (особливо переднє) приспущене або пробите, то кермо буде тягнути в бік пробитого (приспущеного) колеса. Те саме відбувається з нашими осудами в конфліктах і сварках. Ми вражені первородним гріхом, який псує наше почуття справедливості на свою користь. Нас мимоволі тягне себе виправдати, а іншого засудити.
Коли мені на сповіді говорять формули типу: «всім добре роблю», то я знаю точно, що від такої особи, яка «всім добре робить», насправді люди часто можуть неабияк страждати. Ось тому Ісус робить дуже важливу поправку: «І як хочете, щоби чинили вам люди, — чиніть і ви їм так само» та докладно розкриває, що ми маємо чинити для інших людей, особливо для своїх «кривдників»: «Любіть ворогів ваших; добро робіть тим, які ненавидять вас; благословляйте тих, які проклинають вас; моліться за тих, які зневажають вас. Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони й хітона. Кожному, хто просить у тебе, — дай, а від того, хто забирає твоє, — не домагайся».
Ситуацій, у яких ми опиняємося в суперечках одне з одним, у нашому житті трапляється багато: поміж дорослими братами й сестрами, поміж сусідами тощо; ми маємо претензії до інших, інші висувають нам свої претензії. Часто йдеться про якусь дрібницю, але ми не поступаємося, бо для нас це принципово: це ж я маю рацію, а не він… Людина завжди почуватиметься більше скривдженою сама, ніж розумітиме кривду іншого. І це найчастіше буде необ’єктивно. Один з головних наслідків первородного гріха — це те, що ми хочемо справедливості лише «в наш бік», а не в бік правди.
Не можна оминути заохочення, яке дає нам Ісус: щоб ми молилися і благословляли тих, хто нас скривдив. Він добре знає, що ми легко вміємо демонізувати того, хто поставився до нас несправедливо. У своєму серці ми не тільки можемо перекреслити людину, але й від моменту сварки з великою ймовірністю будемо приписувати цій людині лише злі наміри й не схочемо визнавати її добрі сторони. Це відбувається майже мимоволі, отруюючи нас зсередини. Ми просто піддаємося негативним емоціям, слухаємося їх, а не об’єктивної правди: що кожна людина може схибити, навіть згрішити, але кожна людина може також виправитися, змінитися, покаятися, не перестає заслуговувати на добре до неї ставлення, бо має гідність Божої дитини. Всі ми — також мій кривдник і я — діти Одного Отця, що є в Небі, і Він любить мого кривдника так само сильно, як і мене самого. Він не може інакше. Так само й батьки переймаються тим, що їхні діти сваряться між собою, бо однаково їх люблять. Коли ж ми зупиняємося на почутті образи, то наче хочемо змусити Небесного Отця, щоб Він не любив ту людину.
Таку позицію займає диявол. Це він постійно звинувачує нас перед Богом і постійно повторює: «Не люби його, її, їх, бачиш, які вони, хами, злодії, лінтюхи, гнівливі…, навіщо ти їх любиш, не люби їх! Не люби їх! Не люби їх…» Отже, коли ми починаємо проклинати своїх кривдників, — то на чий бік стаємо?..
Коли ж ми молимось за кривдників (а молитва це ніщо інше як прохання про дар Божої любові для цієї людини), коли ми благословляємо тих, що нас проклинають, — ми протиставляємося диявольській спокусі засуджувати свого брата, свою сестру, протиставляємося спокусі не любити. І тоді ми повертаємося у сферу Божої любові.
Не буде зайвим зауважити, що не про всіх своїх «кривдників» ми маємо обов’язок пам’ятати в молитві. В деяких ситуаціях варто подумати: а чи не занадто дрібна справа, щоб мені ображатися на те, що, умовно кажучи, хтось наступив мені на ногу в автобусі? Але якщо захочеш помолитися за цю людину, — чому б і ні! Наше прагнення молитися за когось найчастіше походить не від нас, а від Святого Духа, бо «Дух допомагає нам у наших немочах, адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями» (Рим 8, 26).
фінансово.
Щиро дякуємо!
