Ми часто просимо, щоб Бог сотворив чудо у житті інших, про навернення та зміцнення їхніх сердець, але ми не так наполегливо молимось про зміну наших власних сердець. Бог каже, що все йде від серця — наші думки, слова і вчинки.
Але «те, що виходить з людини, — те осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину» (Мк 7, 20-23).
Тримайте Бога у центрі
Ймовірно, ви чули, що шлях віри можна звести до двох найбільших заповідей: «будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк 12, 30-31).
Ми не можемо любити Бога, інших людей чи себе без Бога. Ми не можемо молитися без Бога. Ми не можемо припинити грішити без Бога. Ми нічого не можемо зробити без Нього.
Шлях до послідовного навернення і святості полягає у поглибленні ваших стосунків і покладанні на Бога. Це означає, що ми повинні проводити з Ним час у медитативній молитві і розмовляти з Ним протягом дня. Чим більше ми рухаємося до Бога, тим більше ми бачимо, як Він діє у нашому житті. Світло Божої благодаті буде на вас, і ви зможете любити інших і себе, як ніколи раніше.
Любіть свого ближнього
Давайте поглянемо правді у вічі: у нашому житті є люди, яких ми не любимо, тому Бог повинен змінити наші серця. У мене є член родини, який мені не подобався — він боровся з алкоголізмом з підліткового віку, зараз йому 53 роки. З часом я зрозуміла, що коли я не прощатиму іншим, Бог не прощатиме мені. Мені було потрібно, щоб Бог змінив моє серце, бо сама я не могла цього зробити. Це зайняло певний час, але зрештою я зрозуміла, що коли я думаю про нього, я більше не зневажаю його — мені його шкода. Всередині мене виросло співчуття, і я збагнула, що цей чоловік просто хоче, щоб його любили, і топить у алкоголі якусь свою рану.
Якби я не залучила Бога, я б досі боролася з цими стосунками. Сьогодні я щиро люблю цю людину. Ми дуже зблизилися, і я люблю його таким, яким він є — і так, він і досі п’є. Бог змінив моє серце, щоб я могла полюбити його безумовно та без осуду. У цій любові є свобода, тому що я знаю, що це — Божа робота. Я відкинула свою гординю, коли попросила Бога про допомогу. Це шлях капітуляції і смирення. Це важкий шлях, але це єдиний шлях до того миру поза будь-яким розумінням, якого ми всі бажаємо.
«Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух, Я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм серце тілесне, щоб вони за Моїми заповідями ходили та Моїх законів пильнували і їх виконували. Тоді вони будуть Моїм народом а Я буду їхнім Богом» (Єз 11, 19-20).
Любіть себе
Не знаю, як ви, але я можу бути дуже суворою до себе. Коли я подорожую разом із Богом, я набагато краще усвідомлюю свої гріхи, й іноді я ненавиджу те, що говорю чи роблю. Був час, коли я сповідалася з одного й того ж гріха, хоча більше не чинила його, тому що не могла повірити, що Бог мені пробачив.
Ми повинні пам’ятати, що любити себе — це не поклонятися самому собі чи бути повним гордині і марнославства. Ми повинні бути впевненими, що не станемо зарозумілими, гордими і пихатими, тому що це гріх.
«Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні» (2Тим 3, 1-4).
Натомість ми повинні пам’ятати, що любов до себе — це природна любов. Ми, природно, любимо те, що створив Бог, а отже, віримо ми в це чи ні, любимо й себе. Тому Бог каже нам, що ми повинні любити ближніх, як самих себе. На жаль, сатана, світ і плоть говорять нам про інше і насміхаються над нами через злі думки.
Ось чому розрізнення духів таке важливе у нашій духовній подорожі. Ці негативні думки — не від Бога. Нам потрібне дитяче вміння дивуватися, щоб шукати Божої мудрості у своєму житті. Чим більше часу ми проводимо з Богом, тим більше нам дається цієї мудрості: знання, що Бог нас любить. Ми починаємо бачити, відчувати і, можливо, навіть мати надприродній досвід переживання Божої любові до нас.
«Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; хто розуму пильнує, той знайде добро» (Прип 19, 8).
Бог любить нас
Важко усвідомити, що Бог створив нас саме такими, якими ми є, саме для цього часу. Світ, культура, сатана і мій власний «запрограмований» розум були моїми найлютішими ворогами протягом 43 років мого життя. Я ніколи не була достатньо хорошою. Я була недостатньо вродливою, недостатньо стрункою, недостатньо розумною, недостатньо багатою, недостатньо успішною… ніколи і нічого не було достатньо.
Коли Бог витягнув мене із пекельних ям, ми почали прекрасний і важкий шлях віри. У той час я не могла прийняти себе такою, якою мене створив Бог. Я не могла погодитися, що він створив мене невисокою жінкою з целюлітом та величезними «чоловічими» долонями, настільки невпевненою у собі, що я мусила пити і вживати наркотики, щоб притлумити свій біль від життя.
З ласки Бога, який озброїв мене молитвами про визволення і знаннями про те, як вести щоденну битву, я почала любити себе. Я почала цінувати те, що раніше вважала недоліками. Я навчилася бути доброю до себе і прощати собі свої падіння… одні — легше, інші — важче. Я визнала, що всі мої життєві обставини склалися так, щоб я могла прославити Бога, ділячись із іншими тими змінами, які Він зробив у моєму житті.
Усе йде від серця. Кожного дня ми повинні оновлювати свої серця у Христі. Ми можемо любити тих, кого Ісус наказує нам любити: Його, інших, себе самих. Все, що нам потрібно зробити, це відмовитися від своєї гордині і смиренно попросити Бога очистити наші серця від гріха, від вчинків та думок, у яких немає любові до Ісуса, до ближніх і до себе.
Бог створив вас, бо Він має для вас мету. Якщо ви будете зосереджені на двох найбільших заповідях — заповідях любові — Він наповнить ваше серце благодаттю, яка керуватиме вашими думками, словами та вчинками. Він любить нас там, де ми є, але Він не хоче, щоб ми там залишалися. Якщо ви дозволите Йому, Він освітить ваш шлях та вирівняє його, хоча іноді Він може робити це за допомогою кривих ліній. Давайте приймемо невідоме, житимемо теперішнім разом із Богом і пам’ятатимемо, наскільки Він любить і знає нас.
«Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї. Хвалю Тебе, що сотворив мене так дивно; діла Твої предивні, Ти душу мою знаєш вельми добре. Кості мої не були сховані від Тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко» (Пс 139, 13-15).
Переклад CREDO за: Кендра фон Еш, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
