Роздуми до Слова Божого на четвер V звичайного тижня, рік ІІ
Роздуми над Святим Письмом — це свого роду дослідження. Читаючи Святий Текст, ми натрапляємо на цікаві запитання, а відповіді на них можемо віднайти в «архівах» давніх книг Старого Завіту.
Тир і Сидон — символи гордині в Старому Завіті. Тому жінка-сирофінікійка мусила бути дуже і дуже смиренною перед Спасителем. Сталося це не одразу, тож Ісус не одразу й відповів на її прохання. Можемо запитати: як це так? Адже та жінка припала до Його ніг, поклонилася і благала зцілити її доньку? Як на мене, багато що криється за словом «припадати» — просепезен (прос-піпто). Цей вираз означає не тільки «припасти», але також — раптово «напасти» на когось, вискочити зі своїми претензіями, бунтом (може, тому в паралельному тексті від Матея Ісус спочатку взагалі мовчить, не говорить жодного слова). Наприклад, ось як це слово вжите в Євангелії від Матея (7, 25):
Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі.
Гадаю, схожа постава проникає і в мої молитви, коли я не так «припадаю» до ніг Господа, як хочу молитовно «напасти» на Нього і «примусити» Його виконати те, чого я хочу.
Він відповів їй: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам.
Найчастіше цей уривок тлумачать у зв’язку з попередніми словами Ісуса, що занотовані в Євангелії від Матея: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізрáїля. Іншими словами: Ізрáїль — вівці, до яких прийшов Ісус; це діти, які сидять за столом, натомість язичники (в тому числі й ця жінка) — щенята. Нас може обурити таке порівняння Ісуса, але воно привело сирофінікійку до великої покори: Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях. Ісус підкреслив, що саме за ці слова її донька отримала здоров’я.
“ Інколи Господь мовчить, не завжди виконує те, чого ми просимо. А інколи те, що Він робить, може виглядати для нас як випробування або й узагалі приборкання, приниження. Щоб вийшли на яв справжні наміри наших сердець!
На мій погляд, крім цього пояснення ми ще можемо інакше глянути на описану в Євангелії поведінку Господа. Прочитаймо ще раз Його першу відповідь: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам. Ісус ці слова говорить конкретно до сирофінікійки, яка мала дитину, що була біснуватою. Може, ці слова безпосередньо стосуються її доньки? Одного разу, коли ми зі спільнотою служителів «Дабар» роздумували над цим уривком, нам прийшла (я певен, що від Святого Духа) підказка з Книги Суддів (1,7):
Сказав тоді Адонівезек: «Сімдесят царів з повідтинаними пальцями на руках і ногах збирали кришки під столом у мене. Як я вчинив, так Господь відплатив мені!» І привели вони його в Єрусалим, де він і вмер.
Те, що робив Адонівезек з іншими, Господь зробив із ним самим. Відповідно, якщо сирофінікійка просила крихту благодаті зі столу Ісуса і погодилася на таку поставу «щеняти», то, можливо, вона раніше робила щось неналежне по відношенню до когось? Цікаво, до кого. Дай спершу, щоб діти наїлись…
Інколи Господь мовчить, не завжди виконує те, чого ми просимо. А інколи те, що Він робить, може виглядати для нас як випробування або й узагалі приборкання, приниження. Для чого все це?
Для того, щоб вийшли на яв справжні наміри наших сердець! Щоб вийшла на яв наша історія, яка домагається зцілення!