Від початку 1960-х років Ватикан був захоплений ідеєю двостороннього порозуміння з російським православ’ям. Незалежно від благородності намірів, це було помилковим кроком, і настав час на екуменічний «reset».
Якщо дві з найбільш корумпованих організацій у світі — Міжнародний олімпійський комітет і ФІФА — можуть розірвати стосунки з Росією через її смертоносну агресію, то й Ватикан напевно може поінформувати патріарха Кіріла, що екуменічні контакти Апостольського Престолу з російським православ’ям призупинені до того часу, коли Кіріл засудить вторгнення в Україну, — пише американський публіцист.
Його текст вийшов друком на сайті First Things. Джордж Вайґель розповідає про своє особисте знайомство з майбутнім патріархом Московським та його кар’єрне зростання при Путіні.
На початку 1990-х років я познайомився з Кірілом, нині Патріархом Московським і всія Русі, коли Владімір Гундяєв був головним екуменічним служителем Російської Православної Церкви. Нагодою була вечеря, яку в Бібліотеці Конгресу організував Джеймс Біллінгтон, чия історія російської культури «Ікона і сокира» залишається класичним твором донині. Митрополит Кіріл, як його тоді називали, справляв враження рафінованого космополіта, який не відмовляв собі в найліпших речах у житті; не було в ньому нічого від аскета чи містика Достоєвського. І якщо він виглядав менш людиною церковною, аніж ввічливим і світським дипломатом у церковному одязі, то треба визнати, що мені подобалася його холоднокровність, із якою він виконував цю роль. Значна частина розмови при столі та пізніших розмов після вечері точилася довкола можливості перетворення Росії на дієву демократію — перспектива, щодо якої, якщо я добре пам’ятаю, Кіріл висловлював чималий, хоч і ввічливий скептицизм.
Пізніше, коли я досліджував його біографію, певні справи, пов’язані з Кірілом, набули чіткіших обрисів.
1971 року, маючи заледве років 25, тодішній архімандрит Кіріл був виряджений від Московського патріархату як представник російського православ’я до Всесвітньої ради Церков у Женеву. За десять років до того радянський режим, який тоді звіряче переслідував віруючих, внаслідок чого половину православних храмів у державі закрили, «дозволив» Російській Православній Церкві вступити до Всесвітньої ради. Мотиви, якими керувався режим, були, однак, мало екуменічні. Російські православні представники у ВРЦ були старанно вибрані Комітетом держбезпеки, «КГБ» — радянською таємною шпигунською мережею; їхнім завданням було блокувати будь-які спроби поставити піл сумнів порушення свободи совісті у Радянському Союзі, а заодно перетворити Всесвітню раду Церков на постійного критика Заходу. Все це було детально описано у книжці «Меч і щит: архів Мітрохіна і таємна історія КДБ». Із цього безцінного джерела неможливо було не зробити висновок, що Кіріл був щонайменше співпрацівником КДБ; а можливо, був агентом КДБ, як Владімір Путін.
У часи правління Путіна церковна кар’єра Кіріла розвивалася блискуче, а він сам, кажуть, став вельми заможною людиною — якщо не на такому колосальному рівні, як сам Путін, то до такої міри, що колись, собі на клопіт, був сфотографований із годинником «брегет» вартістю в 30 тисяч доларів, який, як він гадав, був прихований за рукавом ряси. «РПЦ вилила лавину пропаганди, яка стверджувала, що це сфабриковане фото, хоча здається, що пізніша фотографія, відфотошоплена на захист Кіріла, невміло показувала відбиток руки із годинником на полірованому столі.) Незалежно від його фінансової ситуації, не підлягає сумнівам, що від часу обрання на патріарха у 2009 році Кіріл був вірним слугою російської держави. І хоча реакційні православні кола доводили його до гикавки, докоряючи за зустріч із Папою Франциском у Гавані в 2016 році, та він знав, що, незалежно від внутрішнього спротиву зі сторони антиримського духовенства та віруючих, Кремль і його володарі — без чийого «зеленого світла» зустріч у Гавані не відбулась би — мають його підтримку.
Тому не повинно дивувати, що патріарх Кіріл намагався оповити в гарні фрази неспровоковану і жорстоку агресію Путіна в Україні, агресію, яка давно заявляє, що Україна це частина «русского міра». Війна в Україні, як він сказав на четвертий день вторгнення, викликана «темними і ворожими зовнішніми силами», «силами зла» і «сатанинськими нападами».
Те, що Кіріл діє як знаряддя російської державної влади, не є нічим новим. Він робить це уже десятиліттями. Однак його заява від 27 лютого визначила новий рівень, цілеспрямовано посилаючись на християнські образи, щоби сфальсифікувати те, що діється в Україні. Технічне слово, що визначає таке цілеспрямоване, невідповідне використання справ Божих, це просто блюзнірство. Профанаційна агітація Кіріла вилізла боком також і його власній Церкві в Україні, предстоятель якої, митрополит Онуфрій, засудив російське вторгнення.
Від початку 1960-х Ватикан був захоплений ідеєю двостороннього порозуміння з російським православ’ям. Незалежно від його благородних намірів, це були помилкові старання, і настав час для екуменічного перезавантаження. Якщо дві з найбільш нікчемних і корумпованих організацій у світі — МОК і ФІФА — можуть розірвати стосунки з Росією через її смертоносну агресію, то Ватикан напевно може поінформувати патріарха Кіріла, що екуменічні контакти Апостольського Престолу з російським православ’ям будуть призупинені аж до часу, коли Кіріл засудить вторгнення в Україну, тим самим доводячи, що він — не маріонетка Путіна.
фінансово.
Щиро дякуємо!
