Коли ми звертаємося до Отця і змінюємо своє життя, радіє ціле Небо. Але що відбувається з нашими гріхами? І що з карою за них?
Великий Піст — це час, коли чимало віруючих вирішують приступити до сповіді. Інколи це навернення по довгих роках — часом після реколекцій, часом як наслідок сталої практики. Трапляються сповіді «в останню мить», тобто вже у Великий Тиждень. Приступити до Таїнства покаяння і примирення — вчинок, який викликає чимало емоцій.
Вірую у відпущення гріхів
У Символі віри ми кажемо: «Вірую (…) у відпущення гріхів». А що це, власне кажучи, означає? Це коротке речення нагадує про те, що кожний з нас — грішник, а Бог є Тим, Хто з любові відпускає нам наші гріхи, скоєне нами зло, і прощає нас. Це вираження нашої надії на вічне життя і спасіння.
Чимало людей впадають в одну з двох пасток: або починають розглядати себе крізь призму гріха («я — гріх», «я — найгірший», «я все роблю погано», «все одно не навернуся, не змінюся, не виправлюся, це неможливо»), або ж відмовляються від самого поняття гріха («усі так роблять», «інакше неможливо», «я в таких умовах», «власне, те, що я роблю, це ще не найгірше», «принципи Церкви застарілі», «є гірші за мене»).
Кожна з цих позицій завдає нам шкоду і перекручує стосунки, які ми можемо мати з милосердним Богом. Обидві позиції затримують нас у неволі гріха, навіть якщо ми це не усвідомлюємо повністю. Ми починаємо жити, зосереджуючись на злі, замість того щоб зосередитися на наближенні до Бога.
Тим часом найкраще, що ми можемо зробити, коли згрішимо, — це встати й піти віддати це Богові на сповіді. Ми точно знайдемо тисячу аргументів, чому цього не треба робити, тисячу приводів, чому це не має сенсу. Вони всі відступають перед одним аргументом: варто через те, що Бог нас любить. А Його любов виражається, зокрема, у хресті Ісуса.
Не споглядайте гріх
Різними бувають підходи до Таїнства покаяння і примирення. Може бути, це страх, змішаний із полегшенням. Переляк — із милосердям. Почуття провини — з тугою за Богом. У сповіді не йдеться про гріхи, про провину, про зло, якого ми завдали. У сповідальниці ми зустрічаємо Бога, який нас любить і на нас чекає. У сповіді, як навчає Катехизм Католицької Церкви, йдеться про примирення з Богом, відновлення втраченої благодаті.
Трапляється, що замість споглядати Бога, який нас прощає, ми починаємо «адорувати» свій гріх, тобто так багато про нього думати, так багато в цьому копирсатися, так сильно до нього прив’язуватися, що ми не даємо благодаті місця діяти! Гріх не є правдою про нас. Він — удар у нашу сутність Божої дитини; він — занедбання добра, яке ми могли би зробити, якби не вирішили вибрати зло.
Може, варто змінити мислення і замість роздумів про свій гріх подумати про добро, яке ми хочемо вибрати?
Після сповіді, як нагадує Катехизм, каяник повертається у єдність із Церквою. Йому відпущено вічну кару за скоєні смертні гріхи та принаймні частково скасовано земне покарання — наслідок гріха.
Повертаються мир і погідність совісті, разом із духовними радощами. Окрім цього, наслідком сповіді є зростання духовних сил для боротьби й зіткнень, що їх християни провадять з дня в день.
Радість усієї Церкви
Визнання гріхів — справа складна, але вона не була «вигадана» для того, щоб когось мучити. Після свого воскресіння Господь Ісус сказав апостолам: «Прийміть Святого Духа! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23).
Можливість прощати гріхи, які ми скоїли після хрещення, доступна саме завдяки окремому таїнству зцілення, яким є сповідь. В ім’я Ісуса це прощення уділяє священник, уповноважений відповідною церковною владою.
Ісус прагнув Таїнства сповіді і то Він сам його встановив. Коли ми повертаємось до Отця і змінюємо наше життя — радіє все Небо і вся Церква. Так діється тому, що гріх є дійсністю, яка порушила або зруйнувала «братерську спільноту». А в Таїнстві покаяння і примирення це виправляється, завдяки чому вся Церква оживає. У п. 1487 Катехизму читаємо: «Хто грішить — ранить честь Бога і Його любов, свою власну гідність людини, покликаної бути сином Божим, і добрий духовний стан Церкви, живим каменем якої повинен бути кожний християнин».
Це означає, що гріх нищить не тільки того, хто його скоїв, але й цілу спільноту Церкви. Гріх — то не приватна справа, навіть якщо він був скоєний нишком. А тому навернення, жаль за гріхи та відвернення від зла стають радістю всіх.
Відпущення гріхів
Серед п’яти умов доброї сповіді є жаль за гріхи. Інколи ми його називаємо скрухою, сокрушенням. Це елемент, потрібний для того, щоб добре пережити це таїнство. Мотивом жалю є наша віра.
Під час пандемії, коли сповідь часто була неможлива, багато священників і публіцистів нагадували про те, що відпущення гріхів можна «отримати» (хоча це завжди незаслужений дар, а не здобич) також і за допомогою так званого «досконалого жалю». Такий жаль випливає з джерела, яким є любов до Бога.
Однак за звичайних умов найпевнішою дорогою повернення до близькості з Богом і Церквою є сакраментальна сповідь. У ній ми визнаємо всі смертні гріхи, скоєні від часу останньої дійсної сповіді. Доброю практикою є також визнання своїх повсякденних гріхів — хоча, строго кажучи, це не є доконечним.
Переклад CREDO за: Агата Руйнер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
