Роздуми

Радість і попіл. Де межа співпереживання?

05 Травня 2022, 13:54 1300 Катерина Воїнська

Фото: Pixabay

Був 41-й день війни, коли до неї повернулася здатність їсти і думати без зависання. Захотілося просто зібратися. Зібрати попіл зітлілого від болю серця в жменьку і віддати Тому, Хто не знав тління. 

Сьогодні в її сина Перша Сповідь. Він так довго чекав на це звільнення від тягаря людської слабкості! Ще як був бунтівним чотирирічкою — просив: «Мамо, кажи мені: “Я тобі пробачаю” — мені тоді легше, вмикається мозок».

Вона вперше за час війни малює. Робить подарунок для катехитки. Не знала, що це так складно — малювати, коли руки тремтять. Але радіє, що поки що їх має…

Вперше за час війни прикрашає сирник. Не думала, що це так важко — коли знаєш, що десь по підвалах від голоду помирають діти… Але радіє, що може куховарити для своїх дітей.

 

Фото: автор

 

Вона знає, що для кожного з нас сатана «натесав знаряддя розправи». Але радіє, що для Ісуса нема перешкод. Сама пізнала, що Христос уміє перетворити біль у ясла правди, а ганебну розправу обернути на звільнення і перемогу.

Вона знає, що всі викрутаси сатани Господь перетворює на можливість посіяти Царство Боже. І радіє, що може сіяти Його любов на цій землі, що раптом стала пеклом.

Посіяні зерна гинуть, щоб дати життя. Вона радіє, що в миті несамовитого болю відчуває аромат Божого милосердя. Бо Господь діє, Він не здається і тоді, коли Йому дуже боляче. Він діє і тоді, коли нам болить так, аж ми боронимося навіть від Бога, кричачи: «Як Ти можеш на це все дивитися? Ти ж Бог! Ти ж запросто можеш повикручувати руки злочинцям!»

Вона пам’ятає — коли Ісус висів на хресті, люди кричали: «Ти ж Бог! Зійди з хреста!» Тому радіє: Христос перемагає біль Любов’ю, щоб воскреснути і воскресити нас — повернути нас до життя. А життя є тільки в обіймах Отця. Ісус захотів, щоб ми були подібні на Нього… в обіймах Отця.

Вона вкотре біжить у Божі обійми і кидається Богові на шию. Бог захотів мати шию, мати тіло, хоча знав, що це боляче. Але так захотів обійняти людину, що біль не спинив Бога…

Її син вийшов із конфесіоналу таким осяйним! Мовчав, а потім принишкло зізнався: «Мені було спершу так страшно… Але я почав говорити. Я говорив, а потім говорив священник. Він, здається, святий. А потім мені здалося, що наді мною літають голуби… і ангели, точно, це були ангели, я бачив. Я бачив світло, я його відчував. Мамо, це дуже особливий день. Я запишу його в голові та серці, а ти запиши його в мій щоденник. Я здобув нову силу Церкви! Скоро прийму Євхаристію, а потім залишиться ще одружитися і єлеопомазання… оце сьогодні свято!»

 

Фото: DEON

Вона радіє, що поки що має змогу приступити до Таїнств. А так багато рідних зараз позбавлені цієї можливості! Обіймає своїх синочків. Радіє, що вони в безпеці й так близько з нею… А так багато мам уже не мають кого обійняти. І так багато діток не обійнятих…

Вона радіє і ридає одночасно. Контраст такий разючий!

Чи має вона право на радість сьогодні? Носити в серці нестерпний біль своєї стражденної нації — і знати, що цей біль може задушити тебе і твоїх, якщо не віддати його Тому, Хто відає, що робити з болем

Де межа співпереживання, Боже?

 

 

Перед її очима завис образ розслабленого, якого спускають з даху до Ісусових стіп. Ці чоловіки могли ходити, щоб занести свого друга. Мали руки, щоб розібрати дах. Мали очі, щоб побачити потребу друга. Мали ясну голову. Тож паніка, натовп не завадили їм пробратися до Ісуса. Вони мали, тому раділи… І радість їхня була повною, бо вони змагали до Повноти. Смуток і біль ближнього не паралізував їх самих відчуттям провини за те, що мають. Не змусив співстраждати аж до паралічу. Вони уміли споглядати Ісуса в нужді. І не просто споглядати, а прорватися до Нього. Занести стражденних до Ісуса — духовно, фізично… Як тільки можемо. Як тільки це вгодне Богові.

Вона радісно видихнула на 41-й день війни… А вдихнула ще тоді, у той страшний четвер.

— Мамусю, а коли Ісус прийде на землю — як Він зможе нас усіх обійняти? У нього ж тільки дві руки?
— Я не знаю, синку, як Йому це вдасться. Але певна, що нічого немає неможливого для нашого Бога.
— Так, Він крутий!

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: