12 порад, щоб будувати дружбу краще

Аналізуючи стосунки між друзями, кардинал Ньюмен відкрив чимало способів, як зміцнювати дружбу і як піклуватися про дружні стосунки.

Англійський філософ, теолог і поет Джон Генрі Ньюмен (1801-1890) ціле життя дбав про свої дружби. Цей святий, якого Папа Франциск канонізував у жовтні 2019 року, мав справжній талант зав’язувати дружні стосунки у своєму оточенні. Ось список із 12 вказівок його авторства, завдяки яким і наші дружби можна зміцнити, і нових друзів собі знайти.

1.Дружба між людьми — це відображення дружби з Богом

На підставі релігійного пробудження, яке Ньюмен мав 1816 року, тільки два моменти майбутній святий вважав абсолютно певними: власне існування та існування Бога: «Я і мій Творець». Ця позиція була точкою відліку в його ставленні до матеріальних речей. У цей основоположний зв’язок вписуються роздуми на тему натури людських дружб: це вітражі, ікони, відображення того першого, якнайбільш первісного зв’язку. Динаміка дружби, на думку Ньюмена, має провадити до Незмінного. Земний світ швидко проминає, отож залишаймося ціле життя вкоріненими у Христі. Вчинімо Його більш відчутним, видимим, ніж цей світ, що проминає. Ось чого прагнув Ньюмен.

2.Передумови для дружби

Святий кардинал приваблював до себе, як магніт притягує метал. Він був водночас і відсторонений, і дуже теплий. Стовідсотковий англієць! Кажуть, що в житті можна мати лиш одного справжнього друга; однак він їх мав багатенько. Девізом кардинала були слова «Cor ad cor loquitur» («серце до серця промовляє»), а сам він був надзвичайно відкритий до людей.

3.Вірність — фундаментальна умова

Ти отримав повідомлення? Відпиши. Хтось до тебе заговорив? Вислухай. Тебе про щось запитують? Відповідай. Просять про пораду? Допоможи і вийди назустріч потребам іншого. Коли Ньюмен, після свого навернення у 1850-х роках, заснував та очолив Католицький університет у Дубліні, він дбав про те, щоб бути присутнім на всіх лекціях, на заняттях. Не для того, щоб критично приглядатися, але щоби своєю присутністю показати — як студентам, так і викладачам, — яку велику повагу він має до них самих та до праці, яку вони виконують.

4.Обмін — мотор дружби

Ньюмен вважав, що дружбу підтримують не тільки відвідинами, але також обміном кореспонденцією. Збірка листів його авторства — виняткова, вона налічує понад 30000 примірників! Кардинал писав від 5 до 10 листів щодня. Його кореспонденція — це пам’ятник дружбі.

Ньюмен кілька разів читав «Нікомахову етику» Аристотеля. Цей твір викладає підстави мистецтва дружби, а також теоретичні роздуми про її природу, мету і про те, що треба робити, щоб її утримати тощо. У дружбі, за думкою грецького філософа, ідеться не про те, щоб той другий став подібний до нас самих, але про те, щоб допомогти йому стати кращим за нас. Любов у дружбі виражається через прагнення блага для іншого.

5.Дружба не боїться відмінностей

Кардинал Ньюмен ніколи не боявся відмінностей у суспільному чи культурному вимірі. Ніколи не тримався осторонь простолюду, робітників із Бірмінгема, які так сильно відставали від оксфордської еліти. Вечорами він відвідував бідняків, приносячи їм конкретну підтримку. Ті люди не були його друзями у буквальному значенні цього слова, але то були ближні, яким він прагнув виразити любов.

У жалобних урочистостях кардинала взяли участь понад 20000 представників усіх суспільних класів та різних віровизнань. Вони прийшли попрощатися з другом, яким він був для всіх!

6.Дружба велить дотримуватися дистанції

Збереження певної дистанції для Ньюмена є невід’ємною умовою тривалої дружби. З одного боку — для того, щоби не впасти у безплідне емоційне єднання; натомість з другого — щоб ніколи не втратити цієї оптики, яку можна мати виключно тоді, коли ми дивимося на друга очима Христа. У світлі цього погляду дружба знаходить своє підтвердження і неповторний характер, а також очищення, коли настає така потреба.

7.Немає дружби без правди!

Щоб виконати місію дружби, наша любов до друга має розвиватися «від тіні та образів до Правди» (як проголошує епітафія на гробі святого кардинала). Єдиним, хто дозволяє любити в правді, є Христос, який краще за нас знає того, кого дає нам як друга. Правда про цього другого проходить крізь Того, хто сам є Правдою. Водночас Він є Милосердям, а Його благодать виявляється необхідною, щоби пробачити друга, який зрадив, ошукав чи збрехав. «Є тільки один Коханий душ, Він любить кожного з нас так, ніби немає нікого іншого для любові», — читаємо в його повісті «Калліста».

8.Свобода ціною дружби

На етапі свого навернення Ньюмен мусив зробити вибір між емоційною прив’язаністю — сталим елементом дружби — і правдою. Він погодився на це переламне рішення у 45 років, бувши однією з найбільш впливових постатей тодішньої Англії. Цим вибором він виключив себе з власної спільноти. Втратив усіх друзів. За наступні 20 років він не знайшов нових, залишаючись майже зовсім самотнім, оточений нечисленними молодшими за нього конвертитами на католицизм, серед яких був його вірний товариш Амброз Сент-Джон.

Ми не вибираємо собі сім’ю, але вибираємо друзів. Цей інколи болісний вибір водночас є благодаттю, щоб ми удвох чи більшим гроном відкривали об’єктивну правду про себе самих.

9.Згода на розчарування

Другом, який ніколи не справляє нам прикрощів, є «Приятель людини», як інколи православні називають Христа. Усі створіння підводять, оскільки ми завжди від них очікуємо забагато. Тільки дивлячись Його очима, ми можемо пробачити недосконалості й розчарування. Дружба прагне до чогось більшого, ніж тільки повноти почуттів. Вона прагне, щоби друг зростав: «Йому зростати, мені ж — маліти». У цьому розумінні можна сказати, що дружба для чогось служить: для взаємного зростання.

10.Треба дати одні одним час…

У дружбі нас розділяє не тільки якась фізична відстань, але й часова. Час дозволяє нашим почуттям роздивитися й поглибити зв’язок. Дружба нагадує світ, який набирає різних барв залежно від пори року: вона може бути гаряча й мінитися кольорами літа на початку, потім проходити зимовий період і зазнавати вписаної в нього оголеності, а потім знову розквітати… Однак справжня дружба ніколи не закінчується. Темп сучасного життя і щораз вужче поле вільного часу, який залишається в нашому розпорядженні, можуть зробити так, що людські стосунки нам видаватимуться поверховими. Однак ми не повинні цього допускати!

11.Друг — це таємниця

Та друга людина, у своїй найглибшій і найправдивішій суті, залишається для нас таємницею, яку ми відкриємо тільки в майбутньому житті. Єдине, що ми зараз можемо зробити, — це кружляти довкола цієї таємниці, але тут, на землі, ми ніколи не дістанемося її серцевини. Так само, як ми ніколи не осягнемо повністю своє власне буття, так не пізнаємо до кінця наших друзів. Таємниця Другого залишається невичерпною — наша також: ми ходимо довкола суті нашого буття, неспроможні дістатися середини.

12.Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти сам

Святий Бернард казав: «Те, що ми самі про себе думаємо, — це одне. Те, що інші про нас думають, — це друге. Залишається ще те, які ми є насправді».

Натомість це знає про нас тільки Христос. І саме Він певного дня вручить нам білий камінчик, на якому буде викарбувано наше справжнє ім’я. Є своєрідне роздвоєння між тим, ким ми самі себе вважаємо, і тим, які ми є. У наших дружбах до певної міри ми бачимо відображення нашого істинного «я». Щоби краще цей образ усвідомити, придивімося до наших друзів: скажи мені, кого ти любиш, і я тобі скажу, який ти сам.

Справжній друг — це великий дар… і про нього треба просити Бога.

Переклад CREDO за: Люк Адріан, Aleteia