Ризик Бога

Роздуми над Словом Божим на четвер XVIII Звичайного тижня, рік ІІ

Можна справді здивуватися, як це Господь ризикує, довіряючи свою Церкву такому типу, як Апостол Петро. Зрештою, вся історія спасіння — це один суцільний ризик Бога. Як можна було довіряти такій літній людині, як Авраам, та ще й тому, хто готовий був віддати Сару фараонові, аби лиш його не чіпали? А Яків — як можна було повірити комусь, хто обманув свого батька і брата за намовою своєї матері … А як можна було доручити місію визволителя чоловікові, який навіть двох слів не міг стулити докупи, бо був заїкою (це про Мойсея)?

І так ми добралися до Петра… Як можна було доручити Церкву Господню чоловікові імпульсивному, неврівноваженому, зухвалому і водночас боягузливому? Одного вечора він божиться, що піде за Господом і в вогонь, і в воду, а іншого відрікається від Ісуса, навіть не перед солдатом — перед служницею (згідно з римським правом, служниця та взагалі жінка не могла свідчити на суді)! Як такого можна було назвати скелею?

Можна, якщо такий хтось довіряє своє життя Богу, всі свої слабкості віддає в руки Бога. Не сам Петро, а його віра в божественість Ісуса, яку він визнав, є СКЕЛЕЮ, — зауважує св. Йоан Золотоуст.

Чи віриш, що Ісус — Господь, і що Він всесильний, «достатньо всесильний», щоб оберігати твоє життя? Якщо так, то на цьому можна вже зводити будь-яку життєву будівлю.