Фільми або ЗМІ часто показують сповідь, як якийсь психологічно-терапевтичнй сеанс, коли людина має комусь виговоритися, — і це називається «сповідь». Натомість, у Церкві це не зовсім так або, швидше, зовсім не так.
Отже, що важливо знати по сповідь розповідає о. Сергій Хитрий, проректор Інституту Богословських Наук Непорочної Діви Марії в Городку.
Що таке сповідь
Перш ніж дати певні поради, варто пригадати, що таке сповідь у Католицькій Церкві.
Сповідь — це одне з семи таїнств Церкви. А таїнство — це видимий знак невидимої Божої благодаті, тобто певний обряд, в якому Господь посилає своє духовне життя, свою духовну силу для людини. У Таїнстві сповіді Господь Ісус Христос відпускає нам наші гріхи. Первородний гріх так деформував людську природу, що вона постійно схильна до зла і тому людина грішить. Господь добре знає про це і дає нам Таїнство покаяння, щоб очищати людину з гріхів і знову обдаровувати її Божою благодаттю. Таїнство сповіді встановив Ісус Христос після свого воскресіння. Це описано в Євангелії, коли Ісус приходить до апостолів і каже: «Мир вам», — далі дихає на них і каже: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23). Саме цими словами Ісус Христос установлює Таїнство сповіді, яке також називається Таїнством покаяння і примирення, і дає владу апостолам відпускати або затримувати гріхи. Цю владу пізніше апостоли передають своїм наступникам — єпископам, а єпископи уділяють цю владу висвяченим священникам.
1.До сповіді потрібно готуватися
У Католицькій Церкві жодне таїнство не уділяється без підготовки. Сама назва «таїнство» говорить про те, що це дійство — це щось таємниче, і людина не може від початку знати, що це таке і для чого потрібно. Коли таїнство уділяється без підготовки, то для необізнаної людини — це якийсь магічний сеанс, чари, які допомагають забезпечити добробут чи запевнити її прохання. Підготовка до таїнств, зокрема до сповіді, потрібна, щоб людина зрозуміла, що це за таїнство і навіщо воно; для чого служить, які плоди дає в її житті.
У Католицькій Церкві програми підготовки до Таїнства сповіді тісно пов’язані з Таїнством Євхаристії, оскільки сповідь, зокрема, потрібна для того, щоб людина могла прийняти Святе Причастя, тобто Тіло і Кров Ісуса Христа.
2.Як дорослому підготуватися до сповіді
Підготовка до сповіді для дорослих і дітей дещо відрізняється.
Передусім у сприйнятті віри. Для дитини віра — це певна довіра до Господа Бога, але під контролем батьків, тому що дитина ще не зріла й через це не може брати на себе повністю відповідальність за свою віру. Тому підготовка дітей набагато простіша, без особливих вимог. Від дорослої людини ж вимагається, щоб її віра була зрілою: вона має знати і критично оцінювати свою віру; знати її елементи, правди віри; знати, у чому полягає практика віри, і бути у вірі самостійною.
Друге — це сприйняття й розуміння гріха. Адже дитячі гріхи — це не дорослі гріхи. У дитини буде одна класифікація гріхів, а в дорослого — інша. Тяжкий гріх по-різному виглядає для дитини і для дорослої людини. Тому дорослу людину треба навчити розрізняти, де тяжкий гріх, а де легкий, бо на сповіді дуже важливо визнавати важкі гріхи, їхню кількість, а також заохочується визнавати легкі гріхи.
Ще один елемент — це покута. Дитині задають легку покуту, символічну — переважно, якусь молитву. Тому й навчання молитви у дитини одне, у дорослого — трохи інше. У дитини розуміння молитви — як обов’язок; натомість, у дорослої людини це вже не може бути тільки обов’язком, але також потребою життя, й дорослу людину відповідно готують до цього.
3.Що потрібно знати, щоб піти на сповідь
У Католицькій Церкві, щоб приступити до сповіді, є п’ять умов доброї і плідної сповіді. Передусім, людина має зробити іспит совісті. Це перша умова: пригадати гріхи. Проекзаменувати свою совість, тобто з чим я маю прийти на сповідь. Найчастіше іспит сумління роблять по 10 Божих заповідях, тому що це закон, який дав нам Господь Бог, згідно з яким ми живемо; це, так би мовити, наша конституція. Порушення якоїсь заповіді є гріхом. Але є й інші форми іспиту сумління.
Друга умова — це жаль за гріхи. Дуже важливо: не «жаль за гріхами», а «жаль за гріхи», тобто щире розкаяння. Жаль буває досконалий і недосконалий. Досконалий жаль — це коли я жалію за скоєне зло через те, що я своїми гріхами образив люблячого Бога, який віддав за мене життя. Досконалий жаль за гріхи можливий, коли людина не просто вірить в Бога, а усвідомлюючи, яку ціну заплатив Господь Бог за наше спасіння, любить Його; а кого любиш, того дуже боляче скривдити. Недосконалий жаль за гріхи — це коли людина жаліє за гріхи, але з огляду на кару, яка чекає за гріхи, боячись наслідків, а основний наслідок важкого гріха — це вічне прокляття.
І той, і той жаль за гріхи достатній для сповіді. Натомість, якщо людина не жаліє за гріхи, то сповіді просто не може бути, у цьому немає сенсу.
Третя умова: тверда постанова виправитися. Коли людина усвідомила, що цим злом вона образила Бога, зганьбила Церкву, скривдила свого ближнього, їй стає від цього прикро, то людина має прийняти рішення не повертатися до цього зла. У деяких молитовниках написано: «тверде рішення більше не грішити». Це важливо у разі тяжких гріхів, натомість, у разі легких гріхів це зробити дуже важко і тут варто розуміти, що гарантувати це на 100% людина не може. Тому краще казати «тверде рішення виправитися», тобто я приймаю рішення, що я докладу всіх зусиль, щоб не повернутися до того зла, яке я вчинив.
Четверта — щира сповідь. Людина вже має «багаж», з яким іде на сповідь; вона вже усвідомила, наскільки цей тягар прикрий для неї, для Бога, для ближнього, вона приймає рішення в майбутньому боротися, щоб цього не допускати, — тоді людина йде на сповідь, щоб цей багаж віддати, розказати священнику про всі свої гріхи.
П’ята умова — відшкодування Господу Богу і ближньому — настає тоді, коли людина щиро посповідалася. Якщо я справді усвідомлюю зло, яке я вчинив своїми гріхами, то хочу це виправити. Коли я скривдив Бога, то зазвичай я нічим не можу Йому відшкодувати за зло, яке я зробив, тим більше, що за нас це зробив Ісус Христос. Але з вдячності за Боже милосердя і за Божу любов до мене, я хочу зробити щось добре. Для цього священник на сповіді задає покуту. Вона, зазвичай, досить символічна, але залежить від вчинених гріхів, — щоб людина відчула це зло і понесла покуту з а своє зло. Покута передусім є лікувальною для самої людини. Це — відшкодування Богові.
А відшкодування ближньому — це можливість виправити те зло, яке ми йому зробили. Якщо когось скривдив, образив — підійти, перепросити, визнати свою провину. Якщо щось вкрав, то цю річ потрібно віддати, тому що після сповіді ця річ не стає моєю, а вона й надалі належить своєму господареві. Якщо зло, яке вчинили, неможливо відшкодувати, бо бувають такі ситуації, тоді робиться якесь символічне відшкодування. Відшкодування свідчить, чи людина насправді добре посповідалася, тобто справді вирішила порвати з гріхами, справді вирішила працювати над собою, виправитися, чи вона просто це зробила, задля годиться, механічно чи з обов’язку, а далі нічого не збирається змінювати в своєму житті.
Коли людина підходить до таїнства сповіді з цими п’ятьма умовами, то воно завжди буде плідним.
4.Кілька способів іспиту совісті
Кожен сам обирає спосіб, як зробити іспит сумління. Людям, які дуже скрупульозно ставляться до своїх гріхів і часом їх записують, треба заборонити записувати гріхи. Але є люди, які не надіються на свою пам’ять — їм варто записувати гріхи для їхнього морального спокою. Важливо також, щоб людна усвідомила, що сповідь — це визнання всіх гріхів, які я пам’ятаю, а не просто, які я емоційно переживаю. Тому, якщо людині легше записати гріхи, то вона може це зробити. Якщо людина більше звикла сповідатися по пам’яті, тобто вона розуміє, пам’ятає, усвідомлює свої гріхи, то такого запису робити не потрібно. Список гріхів іноді може перетворитися на певний бюрократизм. А насправді в сповіді йдеться про глибоку зустріч із Господом Богом. Бо мова не просто про перелік гріхів, а про те, щоб я копнув трохи глибше — не тільки сказав, що я зробив, а й навіщо я це зробив; часом додати трошки подробиць, щоб священник краще зрозумів ситуацію, в якій людина допустилася гріха, щоб їй краще допомогти. Інакше священнику важко дати каянику повчання. Але якщо такий список людині допомагає сповідатися, то вона може його зробити. Після сповіді цей список треба знищити — спалити або порвати тощо.
5.Що робити, якщо священник відмовив у сповіді й не відпустив гріхи
Якщо священник не відпустив гріхи, це означає, що насправді сповіді як такої не відбулося, це не було таїнство. Священник має право так зробити в певних випадках. Пригадаймо, що сказав Ісус Христос, коли встановив це таїнство: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23). Це означає, що іноді священник може затримати гріх.
Найчастіше це відбувається, коли людина не готова до сповіді. Наприклад, приходить людина і каже: «Я не був на сповіді вже п’ять років. З гріхів — щось подумав, щось там сказав, більше гріхів не пам’ятаю». Відразу зрозуміло, що людина не готова до сповіді, бо вона не зробила іспит сумління і не усвідомила, скільки зла допустилася за цей час. Тому це не сповідь, бо людина не підготовилася до таїнства. У такому разі священник делікатно відмовляє людині.
Також бувають ситуації, коли людина робить зі сповіді насмішку, або сповідається з примусу, бо, наприклад, батьки наказали посповідатися на Пасху, а вона цього насправді не хоче. Звісно, такій людині священник не може відпустити гріхи, тому що вона не жаліє за гріхи і тому немає сенсу їх відпускати.
Ще один випадок, коли людина не може посповідатися, — коли чоловік жінка живуть разом, але без таїнства шлюбу. Бо сповідь передбачає відпущення гріхів, а людина, яка сповідається, постановляє більше не грішити. Якщо ж люди живуть не в шлюбі, це означає, що вони живуть в перелюбі, й відомо, що навіть приступаючи до сповіді, людина й далі грішитиме, й перелюб продовжуватиметься. Тому священник у такому випадку радить спочатку підготуватися до таїнства шлюбу, посповідатися перед Таїнством шлюбу і прийняти Таїнство шлюбу.
Це загальні причини, чому священник може не відпустити гріхи. Якщо священник відмовляє в сповіді чи у відпущенні гріхів, то він має людині пояснити: чому, яка перешкода і як цю перешкоду усунути, щоб можна було приступати до таїнства сповіді. Якщо він цього не зробив, то варто його про це запитати.
6.П’ять причин для регулярної сповіді
Сповідь на відміну від таїнства хрещення, таїнства миропомазання, таїнства священства уділяється багато разів. Бо людина має зранену первородним гріхом природу, і ця рана деформувала людину так, що її більше тягне до зла, ніж до добра. Відомо, що людина буде грішити, саме тому Бог дав це таїнство для багаторазового використання.
Навіщо ж тоді сповідатися, якщо я й так буду грішити? Щоб Бог міг очистити тебе від гріхів. Господь Бог не погоджується, щоб людина жила в гріхах. А коли людина допускає гріх, то є таїнство, щоб гріх знову з людини змити, очистити її від цього гріха. Знову грішить — значить знову може очиститися.
Гріх призводить людину до деградації. Якщо людина тримає в своєму сумлінні гріхи, то це не означає, що гріхи пасивно собі лежать, вони весь час активні. Гріх не дозволяє людині духовно розвиватися. Він псує не тільки стосунки з Господом Богом, а й міжлюдські стосунки. Людина в гріхах відповідно ділитиметься з іншою людиною тим, чим вона живе. Якщо людина живе Божою благодаттю, любов’ю, то вона ділитиметься любов’ю; якщо людина живе гріхами, вона ділитиметься гріхами. Саме тому потрібна сповідь, щоб людина ділилася з іншою людиною не злом, а благодаттю, яку вона отримує на сповіді. А також, щоб усунути гріх як перешкоду у спілкуванні з Господом Богом. Без сповіді неможливе духовне зростання, бо людина, яке живе в гріху, духовно не росте.
Крім того, гріх — це неволя, людина є невільником гріха. Сповідь звільняє від гріха, людина стає вільною; потім, коли вона знову потрапляє в неволю, знову потрібне таїнство, щоби знову її звільнити. Так діє сповідь.
Тому до неї можна приступати багато разів. Не погоджуватися на це: якщо я грішний, то я сидітиму інертно й нічого не робитиму. Це неправильний підхід. Це підхід невільника, а людина створена для свободи і має боротися зі своїм гріхом.
Крім того, не факт, що ти згрішиш після сповіді. Ти можеш згрішити, але цих гріхів буде менше, але вони будуть інакші, але ти навчився краще духовно боротися. А ще кожна сповідь глибше показує твою натуру, твою проблему, ти глибше пізнаєш себе, дозволяєш Богові викидати той бруд, який ти раніше не помічав, з яким просто жив і вважав, що так має бути. А копаючи з кожною сповіддю глибше, ти викидаєш цей бруд і сповідь тебе змінює.
7.Варто пам’ятати: найважливіші слова
Наприкінці сповіді священник промовляє формулу розрішення. Він може говорити латиною, бо раніше не було перекладу українською, а ці слова варто знати й пам’ятати.
Священик розпочинає відпущення гріхів словами: «Deus Pater Misericordiarum» — Бог, Отець Милосердя. Ці слова дуже важливі, бо сповідь — це таїнство милосердя. Це не таїнство кари за гріхи; це не таїнство, в якому Бог має людину знищити. Гріх прирік людину на вічне прокляття, а Бог змилосердився на людиною і рятує її, спасає.
Далі це звучить так: «Бог, Отець Милосердя, який через смерть і воскресіння свого Сина примирив світ із собою…» Таїнство сповіді також є таїнством примирення, тому що гріх спричиняє конфлікт між людиною і Богом, а Христос примирив людину з собою.
«…і зіслав Святого Духа на відпущення гріхів…». Пригадаймо, що коли Ісус Христос установлював це таїнство, Він дихнув на апостолів і сказав: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються». Тому саме силою Святого Духа священник відпускає на сповіді гріхи.
«…через служіння Церкви дасть тобі прощення і мир…». Гріх впроваджую людину в неспокій. Гріх у серці людини робить війну, бо йде боротьба добра зі злом. Ця війна робить людину знесиленою і злою, поганою. А Бог через таїнство сповіді дає внутрішній духовний мир. Цей мир полягає у тому, що людина, усвідомлюючи свою грішність, також розуміє, що прийде кара за гріхи. А коли Бог уділяє відпущення гріхів, то людина розуміє, що кари за гріхи вже не буде і Божий мир входить в людину.
І останні слова: «…і я розрішаю тебе з усіх гріхів твоїх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Це найважливіші слова, тому що в цей момент Господь Бог очищує людину повністю з усіх гріхів — і тих, які вона пам’ятала, і тих, які вона не пам’ятала — і вливає в людину свою благодать, свій мир. Коли людина розуміє, що Бог прощає їй гріхи й більше не повертається, вона починає більше любити Бога: кому прощається, той починає любити, кому більше прощається, той починає більше любити.
8.Не бійтеся й не соромтеся
Кажуть, коли диявол спокушає людину до гріха, то забирає в неї сором, натомість перед сповіддю він їй сором повертає. Насправді диявол нічого не може забрати чи повернути. Але йдеться про те, що дуже часто люди неправильно підходять до сповіді, боячись, «а що священник подумає?». Як священник, кажу: він подумає, що прийшла грішна людина й потребує Божого милосердя і я тут для того, щоб обдарувати її Божим милосердям.
Коли людина приходить і щиро кається в гріхах, то жоден священник не кричатиме на таку людину, ніколи. Перше: священник сам — грішна людина і теж сповідається, тому прекрасно розуміє слабкість людини.
Друге: священник є не для того, щоб засуджувати, тому що сповідь — це не таїнство суду, це таїнство милосердя. Священник не має права когось засудити; він лише знаряддя.
Третє: під час сповіді людина сповідається Богові, який і так знає її гріхи. Священник може мене знати, але він ніколи не подумає про мене нічого на кшталт «як це він міг таке зробити!?» Священник ніколи не подумає, що людина ідеальна, без гріхів. Більше того, кожен священник дуже добре розуміє: якщо людина йде на сповідь, то не для того, щоб похвалитися своїм праведним життям, а тому що вона має проблему з гріхом.
Четверте: сповідь — це певна духовна терапія. Коли ми йдемо до лікаря з якоюсь проблемою, то ми не думаємо: «що лікар скаже про мене, коли дізнається про мою хворобу?» Так і зі сповіддю: гріх — це духовна хвороба. Моя душа хвора і я приходжу до Господа Бога як до лікаря і не боюся відкрити Йому свою душу, бо довіряю Йому. Так само я маю довіру до священника, який є посередником, бо крім всього іншого, є таємниця сповіді, яку священник порушити не може.
Завдання священника — уділити Боже милосердя, відпустити гріхи. Навіть із тих гріхів, які соромно визнавати, не потрібно боятися сповідатися, бо що глибше людина їх визнала, то більше допустила Бога з Його милосердям до своїх духовних ран. І Бог у її житті зробить великі речі. Сором перед сповіддю — це теж диявольська спокуса, бо дияволу важливо: не скажи всього, завуалюй якось, щоб священник нічого не зрозумів; приховай цей гріх, бо це не так важливо. Визнати потрібно все і ви побачите: якщо маєте якийсь гріх, за який дуже соромно, то коли ви його визнаєте, Бог дасть душі дуже глибоке полегшення і глибокий мир, бо ви його допустили до цієї хвороби і Він її вилікував.
Відеозапис розмови можна подивитися тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
