«Хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву, бо гнів людини не чинить справедливості Божої» (Як 1, 19-20).
У вас запальна вдача? Якщо так, то ви у хорошому товаристві: деякі святі також славилися цією рисою, яку вони, з Божою допомогою, подолали. Євангеліє каже, що святих Йоана і Якова називали «синами грому» — можливо, через їхній запальний характер: наприклад, вони хотіли, щоб Ісус викликав вогонь із неба, щоби знищити негостинне місто. Серед інших святих, відомих схильністю до гніву, був святий Василій Великий, чий гарячий темперамент заважав йому бути тактовним у стосунках з іншими.
Більш сучасний приклад — святий Бенільд, французький клірик ХІХ століття зі згромадження Братів християнських шкіл. Одного разу він так сказав про свої труднощі вчительської праці: «Мені здається, що навіть самим ангелам було би важко стримати гнів, якби вони прийшли працювати шкільними вчителями».
Коли йдеться про святих із репутацією гнівливих людей, мало хто заперечить, що святий Єронім заслуговує на якесь інше місце в цьому рейтингу, крім першого. Цей великий дослідник Святого Письма був видатною, але дуже колючою особистістю. Він був відомий своїми суперечками з іншими діячами Церкви, включно зі святим Августином, із яким він обмінювався листами, що часто були злісними або саркастичними. Святий Паммахій, колишній римський сенатор, теж листувався з Єронімом, просячи його пом’якшити свою мову, — але без помітного успіху; так само й римська вдова свята Марцелла вела з ним листування, іноді кидаючи виклик його ідеям, а одного разу навіть вилаяла його за запальну вдачу. Але на користь Єроніма свідчить те, що він був м’який із бідними та пригнобленими, добре усвідомлював свої слабкості й через них був схильний до великих учинків покути (наприклад, жив у печері).
Деяким святим, відомим нам своєю лагідною вдачею, — зокрема, святим Франциску Сальському та Вікентію де Полю, — доводилося багато працювати над собою, щоб подолати схильність до гніву та суперечок. Святий Вікентій казав, що без Божої благодаті він був би «жорстоким, відразливим, грубим і злим», а святий Франциск стверджував, що йому знадобилося понад двадцять років, щоб навчитися приборкувати свій норов.
Блаженний Йоан Коломбіні, який жив у XIV столітті, був жадібним купцем, відомим своєю лихою вдачею. Одного разу він дуже розлютився через те, що, коли він прийшов додому, обід був ще не готовий. Сподіваючись присоромити його, дружина вручила йому книгу про святих. Він кинув книгу на підлогу, але потім, засоромившись свого вчинку, підняв її і почав читати. Він так захопився читанням, що забув про свій обід; цей досвід привів його до цілковитого навернення. Згодом він роздав більшу частину своїх багатств, перетворив свій дім на лікарню і особисто доглядав хворого на проказу. Коли дружина закликала його до розсудливості у благодійності, Йоан м’яко нагадав, що саме вона сподівалася на його навернення (на що вона нібито відповіла: «Я молилася про дощ, але це — повінь»).
Щоб навчитися контролювати свій характер, потрібен час і терпіння, і деякі святі були готові докласти для цього будь-яких зусиль. Наприклад, святий Наталан у гніві нарікав на Бога, коли буря знищила його врожай. Одразу покаявшись, він заприсягся приборкати свій гнів, для чого зробив радикальний крок: прикував свою праву руку до ноги і викинув ключа від кайданів у річку, пообіцявши, що не розкується, аж доки не здійснить покаянне паломництво до Рима. Через роки він дістався Рима і, купивши там рибу в місцевого хлопця, знайшов у її шлунку той самий ключ.
Хоча Господь, імовірно, не очікує від нас аж таких надзвичайних зусиль, Він хоче, щоб ми вміли контролювати свій гнів, і Він дає нам можливість робити це — особливо в повсякденному житті: терпляче ставитися до прикрих звичок інших, ввічливо та доброзичливо виправляти чужі помилки, утримуватись від гудка, коли хтось заважає нам на дорозі, та не піддаватися спокусі необдумано судити про мотиви інших.
Коли нам доводиться говорити з кимось, на кого ми сердимося, ми повинні спочатку помолитися про Господнє керівництво та допомогу. Прохання до Святого Духа дати нам правильні слова може допомогти розрядити потенційно вибухонебезпечну ситуацію.
Свята Тереза з Лізьє радить: «Коли ви на когось розгніваєтеся, найкращий спосіб знайти спокій — це помолитися за цю людину й попросити Бога винагородити її за те, що вона змушує вас страждати». Зазвичай ми про це не замислюємося — але люди, які нас сердять, роблять нам ненавмисну послугу, дозволяючи зростати у терпеливості; тому ми повинні намагатися бути м’якшими до них.
Святий Альфонс Ліґуорі казав: «Коли трапляється так, що на нас лежить якась провина, ми також повинні бути добрими до себе. Дорікати собі після того, як ми зробили щось не так, — це не смирення, а витончена форма гордині. Сердитися на себе після вчинення провини — це більша провина, ніж щойно скоєна, і це призведе до багатьох інших». Таким чином, Бог хоче, щоб ми контролювали свою вдачу, навіть якщо самі стаємо її мішенню. Він пропонує свою цілющу милість і мир кожному; але ми втратимо їх, якщо дозволимо стати гніву на заваді.
Що варто спробувати?
—Святий Франциск Сальський радить: щоб уникнути гріха гніву, треба швидко попросити Бога дати мир вашому серцю, коли ви розгнівані, а потім переключити свої думки на щось інше. Не обговорюйте цю проблему, не виробляйте рішень і не виправляйте іншу людину, поки ви сердиті. Коли людина розлютила вас, зважайте на її хороші якості, а не на слова і вчинки, які вас розсердили.
—Якщо ви хочете контролювати свій настрій, усвідомте обставини, за яких ви найімовірніше розгніваєтесь: у певних умовах (наприклад, у години пік), на певних людей (можливо, на конкретного сусіда чи знайомого) або у певний час дня (можливо, перед кінцем робочого дня, коли ви намагаєтеся прибрати на столі). Коли ви дізнаєтеся з досвіду, що може вас розлютити, — підготуйтеся до цих моментів за допомогою короткої тихої молитви, наприклад: «Господи, допоможи мені не втратити витримку» або «Дорогий Ісусе, дозволь мені залишатися спокійним».
—Також, коли у вас спокійний настрій, корисно буде пригадати нещодавню ситуацію, коли ви були розлючені. Запитайте себе: «Чи був мій гнів виправданим? Як я реагуватиму на цю ситуацію в майбутньому?» Ви навіть можете «натренуватися» правильно реагувати, уявляючи, що ця ситуація повторюється; дозволяючи собі злитися, коли ви на самоті, ви можете відпрацювати можливі відповіді та оцінити, які з них зможуть вам допомогти.
Переклад CREDO за: о. Джозеф М. Еспер, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
