Ми часто поводимося, як настоятелька святої Терези з Лізьє, яка після її смерті викреслила з записів святої речення про те, що Терезі ніколи не вдавалося помолитися Розарій без розпорошення уваги.
«Бути поганим не добре», — казав Джек-14 в «Хроніках Йоди», дуже веселого анімаційного продовження «Зоряних війн». Ми, християни, думаємо так само. Але знаємо щось іще: навіть коли ми поводимося паскудно, Бог може зробити з цього щось добре. Потрібне тільки одне — навернення.
Святі — ходячі ідеали?
Ми дуже часто уявляємо собі святих, як людей без вад, безгрішних. Поводимося, як настоятелька святої Терези з Лізьє, яка після її смерті викреслила з записів святої речення про те, що Терезі ніколи не вдавалося відмовити розарій без розпорошення уваги.
Тоді як святі були такими самими, як і ми: у них були свої слабкості, вони дратувалися, боялися, лінувалися. Оскільки вони любили Бога, молилися і працювали над собою, то напевно їм вдалося викорінити багато недоліків, але Бог ви брав їх не тому, що вони були ходячими ідеалами. Про це пише іспанський священник Хесус Уртега в книжці «Вади святих», показуючи героїв Старого і Нового Завітів.
Суперечка в Діяннях Апостолів
Одного дня між апостолом Павлом та його учнем Варнавою сталася суперечка. Вони навіть вирішили не подорожувати далі разом і кожен вирушив у свій бік, щоби проголошувати Добру новину. Про що йшлося?
Варнава хотів, щоб із ними разом мандрували його двоюрідний брат Марко, а Павло був проти. Марко якось уже їм допомагав, але коли треба було перейти високі Таврські гори, він злякався і покинув товаришів. Варнава хотів дати Маркові ще один шанс, а Павло не погоджувався. Через якийсь час з’ясувалося, що Марко виправився і більше ніколи не виказував такої слабкості. Він написав одне з Євангелій і, ймовірно, помер смертю мученика. Павло пізніше багато разів хвалив його в своїх листах.
Дивовижно, що цих двоє великих мужів прямо висловили свою думку (зокрема, фатальну думку про святого Марка) і що Святий Дух допустив те, що історія цієї суперечки опинилася в Діяннях Апостолів, — звертає увагу отець Уртега. Він вважає, що ані слабкість Марка, ані суперечка великих мужів Божих не перекреслюють їхніх заслуг і святості. Яка це втіха для нас, котрі теж іноді дуже легко здаємося або потрапляємо в більш чи менш змістовні суперечки!
Гріхи святих, а не святі гріхи
Придивімося до апостолів, які провели з Ісусом кілька років, слухали Його і були свідками чудес. В Євангеліях не раз можемо знайти їхні помилки та вади характеру. Вони бували нетерпеливими, задерикуватими, сварливими, заздрісними, амбіційними. У Гетсиманському саду позасинали, коли Ісус просив їх молитися з Ним. Скажімо це чітко: вони були досить сумнівною компанією, поки не зійшов Святий Дух, який на їхніх руїнах збудував фортецю. Глина стала скелею, а смерть — життям, підсумовує отець Уртега.
Мойсей попри численні докази засумнівався в Божій благодаті. Цар Давид спав із чужою жінкою та наказав убити її чоловіка. Ілля злякався погроз цариці Єзавелі й утік. Жінка, яку в Євангелії називають «грішницею», займалася проституцією. Оскільки ми схожі на них в своїх гріхах і невірності, то можемо наслідувати їх також і в наверненні.
Щаслива провина
Гріхи іноді можуть — парадоксально — наблизити нас до Бога. Пам’ять про свої помилки допомагає нам краще зрозуміти проблеми інших людей і їхню боротьбу за навернення. Коли пізнаємо власну слабкість, то переконуємося, як відчайдушно ми потребуємо Бога та Його благодаті.
Іноді дурне падіння стається тоді, коли нам здається, що ми увійшли в таку стадію близькості з Богом, що певні речі вже нам не загрожують. Одна ситуація може протверезити краще, ніж тижневі реколекції.
У Літургії Пасхальної вігілії йдеться про «felix culpa» — «щасливу провину». «О, справді необхідний був гріх Адама, знищений Христовою смертю! О, щаслива провина, яка удостоїлась мати такого великого Відкупителя!»
Бракує однієї вади
Отець Уртега пише, що у своїх героїв він не знайшов лише однієї вади — смутку. «Чи вдалося вам колись побачити, що криється під покровом смутку? Коли ви засмучені, знеохочені, невтішні, піднесіть килимок свого песимізму і знайдете бридкого хробака, який зветься пихою», — пише священник.
Думаю, що, однак, знайшлися би приклади святих, які грішили пихою і смутком. Немає такого багна, з якого Бог не може нас витягнути.
фінансово.
Щиро дякуємо!
