Ситуація не ідеальна. Це очевидно. Зокрема тому, що йдеться про поживу, про яку Христос каже: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі».
Чи є сенс ходити в гості, коли ми через проблеми з травленням не зможемо їсти того, що нам наготували для почастунку? Може, краще залишитися вдома? Можна до цих приятелів телефонувати час від часу. Чи навіть регулярно.
Зустріч із друзями
Але чи є сенс іти в гості, сідати з ними при накритому столі, якщо ми не можемо скуштувати страв, приготованих із думкою про нас? Відповідь на це запитання видається цілком очевидною.
Якщо ми насправді дружимо, то зустріч при столі матиме свою цінність також і тоді, коли наша тарілка залишиться недоторканою. Вона матиме цінність, бо нас запросили. Бо ми дали собі труд прийти. Бо подарували свій час, а знайти і присвятити час на зустріч — це будує дружбу, як мало що інше, оскільки свідчить про те, що цей друг нам насправді важливий, якщо ми жертвуємо йому своє абсолютно невідновлюване благо, яким є час, даний нам у розпорядження.
Ця ситуація не ідеальна. Наші друзі дуже хотіли прийняти нас у гості й нагодувати. Ми залишились голодні. Можна би сказати, що найважливіше не відбулося. Але чи це повністю так? Хіба те, що відбулося, можна отак просто назвати непотрібним?
Меса без прийняття Причастя
Це, може, й не досконала аналогія, але, попри все, цілком дієво може нам допомогти у розв’язанні сумнівів стосовно цитованого вище важливого питання, важливішого за участь у застіллі з приятелями: чи ходити на Месу є сенс, якщо через тривання у гріху ми не можемо приступати до Святого Причастя.
Це ситуація неідеальна. Це очевидно. Зокрема тому, що йдеться про поживу, про яку Христос каже: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі» (Йн 6,53).
Однак, навіть якщо на цьому конкретному етапі ми не можемо приступати до Причастя і з якихось причин неспроможні подолати перешкоди, які нас від нього відділяють, то наша вірна, регулярна участь у Євхаристії надалі має велетенське значення. Його неможливо переоцінити.
Сенс Євхаристії
Ми сідаємо при Його столі. Навіть якщо зараз не можемо з цього нічого їсти, то щоразу бачимо цей стіл накритим, він чекає на нас. І Господаря, який сумує через нашу неможливість їсти Його почастунок, і щоразу з тією самою, незмінною любов’ю прагне годувати нас собою. Для Нього це залишається важливим. Він не втрачає надії. Надії на нас і для нас.
Ми слухаємо Його Слово. Воно — сильне. Воно має міць нас змінювати, навіть якщо ми самі цих змін не бачимо чи не відчуваємо. Також — а зокрема тоді, — коли це Слово нас зачіпає, або й навіть просто болісне для нас.
Ми перебуваємо у спільноті. Ця спільнота — з усіма своїми недосконалостями — також є «таїнством» (лапки служать виключно зазначенню відмінності відносно семи Таїнств Церкви). Спільнота є «таїнством» Його присутності, яка є присутністю з нами і для нас. «Церква, за всіх своїх недоліків, насправді є Його Тілом» (Бенедикт XVI, духовний заповіт).
Last but not least — наша участь у літургії має на меті передусім віддання хвали Богу. Навіть якщо ми не можемо це зробити досконалим і повним чином, то повинні це зробити такою мірою і в такій формі, на що нас у цю мить стане.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
