Роздуми над Словом Божим на свято свв. Кирила і Мефодія
Не беріть ні торби, ні палиці, ні взуття… Хочеш бути Його апостолом? Довірся Йому в усьому. Тобі не потрібна палиця, щоб на неї спиратись, бо Він сам буде твоєю опорою. Не переймайся тим, що ти не матимеш навіть торбини, — Господь сам тебе нагодує в дорозі, і без взуття ти не залишишся. Лише так, покладаючи свою надію тільки на Господа, дванадцятка Апостолів змогла поширити Добру Новину на весь світ.
Але вже навіть за життя Ісуса Апостолів було замало, і Він послав перед собою інших сімдесят двох. Сьогодні також замало самих лише священників та сестер-черниць. Сьогодні кожний учень Ісуса Христа має відчути себе приналежним до сімдесяти двох і проголошувати Євангеліє. Чи потрібно для цього покинути все? Ні, не зовсім. Але напевно потрібно, щоб і в житті кожного християнина Господь був опорою, Йому довірити свою торбину — свій матеріальний стан, і ходити лише дорогою Його заповідей. І тоді не треба буде нічого казати: твоє життя свідчитиме, що Бог є поруч.
Бо ж ніхто з нас не отримав свою віру внаслідок зустрічі з ангелом або з однім зі святих, та й сам Господь посеред громів не об’явився нам особисто… Просто десь на нашому життєвому шляху зустрілась нам людина, найзвичайнісінька людина, така точно, як кожен із нас, і передала нам свою віру, причому зробила вона це не словом, а, швидше за все, прикладом свого життя. Тепер і ми маємо стати такою людиною для інших. І не треба нам перейматися всім світом, краще зосередитись на наших ближніх, родичах, друзях, знайомих: це про їхню віру запитає нас колись Господь.
І не треба переживати, що і як сказати, бо коли Господь у твоєму серці — твої звичайні слова, навіть банальні, набирають його Божественної сили, що здатна перемінити серце людини. Наприклад, фраза — Наші руки мають бути продовженням Божого милосердя… — гарна глибока, спонукає замислитися… Але, мабуть, з жодних уст вона не прозвучала так, як з уст Матері Терези з Калькути: «Наші руки мають бути продовженням Божого милосердя».
фінансово.
Щиро дякуємо!
