Великий Піст розпочинаємо з посипання голів попелом. Що насправді означає цей жест? Прочитай, перш ніж похилиш голову під руку священника й почуєш, що ти «з пороху постав».
Звичай посипати голови попелом має у Церкві довгу, чи не з V століття ще, традицію. На початку Великого Посту ті, хто скоїв тяжкі гріхи, визнавали їх єпископові, а він включав їх до так званого «стану покутників». Після визнання гріхів їх виводили з храму, що мало символізувати вигнання Адама і Єви з Раю. Перед храмом їх одягали в покутні паши, які вони й мали носити протягом цілого Великого Посту, і посипали їм голови попелом. Публічний характер покути випливав із переконання, що гріх ніколи не є приватною справою людини, але це рана, завдана цілій спільноті, а отже, у спільноті має відбуватися примирення людини з Богом та братами.
Сам жест посипання голови попелом або пилом із землі, однак, набагато старший. Його знали також інші релігії та культури Середземноморського басейну. Ми знаходимо його на сторінках Святого Письма. У Біблії це знак покути, але також жалоби. Тому в нашій католицькій традиції цей акт супроводжується словами, почерпнутими зі Святого Письма.
З пороху постав і в порох обернешся
Попіл — це рештки чогось, що перестало існувати. Із пороху земного ми були створені, і в нього ж таки зрештою перетворюються наші тіла. Тут ідеться не так про залякування смертю, як про те, щоб випасти з нашого щоденного бігу та усвідомити певну істину — основоположну, яку ми, однак, нерідко забуваємо або й навіть відвертаємося від неї. Яку саме істину? Що те, за чим ми так женемося, це ще не все! Те, за чим я так біжу, про що так сильно стараюся щодня, не триватиме вічно. Колись воно розпадеться, промине, зноситься… Є речі важливіші, й саме на них потрібно немовби заново зосередитися. Великий Піст — це час перегляду наших пріоритетів.
Навертайтеся
Попіл такий тонкий, його легко здути… він такий, як ми самі. Перед нашими старанно конструйованими міражами про нашу стійкість і витривалість, перед усілякими спокусами самодостатності й самоспасіння ця дрібка пороху має стати символічною протиотрутою. Вона каже нам: ти — пил, порох, попіл, пісок, нещасна глина. Твої добрі прагнення і постанови самі по собі швидко розвіються, як і цей попіл на твоїй голові. Тільки Бог може надати цьому порохові твердість скелі. Тільки Божественний Гончар може виліпити з цієї глини тривале начиння на свою благодать. Навертайтеся! Біблійною мовою це означає: змінюйте ваше мислення! Піст — це час на зміну мислення. Мого мислення про себе як про духовного атлета і про Бога як про тренера або суддю, якого треба задовольнити відповідними результатами. Час, аби подумати про себе як про порох земний, із якого тільки Бог може виліпити щось толкове. Аби побачити, що всі мої зусилля та підскакування кінець-кінцем обертаються в попіл… І тільки в руках Бога цей попіл може стати діамантом.
Вірте в Євангеліє!
Попіл це рештки того, що згоріло. Попіл на моїй голові нагадує мені, що Великдень, до якого ми наближаємося протягом усього Великого Посту, це піч, Божий вогонь. Кожен із нас має свою Пасху. Кожен переходить через таку піч. Що з мене вціліє? З моїх добрих прагнень, побожних бажань? Скільки з моїх слів, учинків, рішень вистоять у годину випробувань? Певно, небагато. Я йду з Христом, який першим пройшов цим шляхом, заради мене. Євангеліє — це Добра Новина про Його звитяжний Перехід через смерть до Життя. Про те, що Він має міць відродити мене навіть із дрібки попелу. Він, Істинний Фенікс, який першим постав із попелу смерті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
