У багатьох європейських сім’ях знову за різдвяним столом забракне дітей. Чи замінять їх домашні тварини?
За даними Управління національної статистики Італії, відсоток бездітних пар, які мають домашніх тварин, зріс на 10% із 2006 року (до 47,9%).
Людина покликана дбати про природу. Однак ставитися до собак чи котів як до членів сім’ї — помилка, каже священник-домініканець, отець професор Яцек Салій, у розмові з Йоанною Операч (КАІ).
— Що таке людина і що таке тварина? У мене складається враження, що останніми роками щодо цього виникла плутанина в поняттях.
— Почнемо з того, що ми маємо спільного — люди і тварини. Нас об’єднує те, що і люди, і тварини є Божими створіннями. Бог створив не лише людей і тварин; Він є Творцем усіх реальностей, видимих і невидимих, Творцем усього, що існує.
Подивимося, як блискуче св.Августин умів це підкреслити: «Ми читаємо у Святому Письмі: ‘І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, воно дуже добре’ (Бут 1,31). Але про окремі діла Писання каже лише, що вони були добрі. Замало було назвати Божі діла добрими загалом; їх названо дуже добрими. Окремі Божі діла викликають захват. Наскільки ж більше захоплення викликає все разом, увесь всесвіт, єдність якого складається з усіх цих окремих діл! Бо краса, що міститься в частинах, стає набагато більш захопливою, якщо розглядати її цілісно».
Розмову про тварин я би почав із того, що, на жаль, ми надто легко забуваємо про гідність Божих створінь, яка випливає з самого їх існування в цьому божественному світі. Це стосується всіх тварин, не лише домашніх чи сільськогосподарських. Навіть коли нам доводиться боротися зі шкідниками — треба дотримуватися основних принципів людяності й уникати жорстокості, навіть стосовно шкідників.
Щодо плутанини понять: передусім, викликають заперечення спроби прирівняти людей до тварин. Так, ми дедалі більше знаємо про дивовижний розум тварин; вірність і самопожертва собаки чи коня часто дивують і надихають емоційно прив’язатися до таких створінь Божих. Однак тільки людина створена за образом і подобою самого Бога.
Так, ми радісно співаємо колядки на Різдво про «радість усього творіння», — але саме для нас, людей, і задля нашого спасіння Син Божий став одним із нас. На нашій землі тільки людина може почути Євангеліє і відкритися до нього. І тільки людина здатна на молитву. Тварина ніколи не молитиметься.
— Тварини здатні любити — кажуть багато людей, виправдовуючи надмірну прихильність до собаки чи кота.
— Порада Катехизису Католицької Церкви з цього приводу не здається надмірною: «Негідним є також витрачати на них великі гроші, які могли б значно полегшити бідування людей. Можна любити тварин, але не можна вділяти їм прив’язаності, яка належить тільки людям» (2418).
Однак спробуймо зрозуміти те, що іноді в наших домівках буває більше тварин, ніж людей. Це виглядає простою реакцією на епідемію самотності. Давно не було так багато самотніх людей у суспільстві, часто не за власним вибором. Світ без любові — це жахливий світ; і не дивно, що людина в такій ситуації вдається до якогось замінника любові. Дім більше не здається таким порожнім, коли я доглядаю за домашнім улюбленцем. Більше того: собака чи кіт, яких я доглядаю, прив’язуються до мене і по‑своєму виявляють вдячність.
Але чи це любов? На якомусь рівні — можливо, так. Але це не та любов, про яку говорив св.Йоан Павло II в енцикліці «Redemptor hominis», коли так виразно підкреслював, що ми не знайдемо сповнення, окрім як через щире дарування себе: «Людина не може жити без любові. Людина залишається істотою, незбагненною для себе самої; її життя безглузде, якщо їй не об’явиться Любов, якщо вона не зустрінеться з Любов’ю».
— Що означає, що людина має панувати над іншими створіннями?
— Навіть у біблійній розповіді про створення людини написано: Творець бажав, щоб ми «були плідні й множились і наповняли землю та підпорядковували її собі, панували над усім створінням». Певно, нікого не треба переконувати, що Святе Письмо це релігійний текст. Слово «підпорядковувати, панувати» також має релігійне значення. Зрештою, першим Паном усього, що існує, є сам Бог. Боже панування над творінням не містить навіть тіні безглуздої чи обтяжливої вищості. Це ласкаве, заступницьке панування. Більше того: Бог панує над усім світом у тому сенсі, що Він постійно дарує існування всім створінням і обдаровує їх благами. Бог панує даючи, а не забираючи. Він — Цар творіння, а не його тиран. Його панування обдаровує буттям і сенсом, і в ньому немає нічого ірраціонального чи руйнівного.
Отже, якщо Бог покликав людину панувати над нерозумними створіннями (це стосується не лише тваринного світу, а й усієї природи), то це означає, що Він очікує від нас і бажає, щоб ми наслідували Його власне панування, наскільки це можливо. Людина немовби повинна поглиблювати раціональність і доброту Божого творіння, стати, так би мовити, старшим братом для створінь, нижчих від неї. Тому, якщо вона вважає, що панування полягає в тому, щоб сіяти хаос і біль навколо себе, то така людина є наслідувачем диявола-руйнівника, а не Бога-Дарувальника і Захисника. Бог покликав людину до панування над творінням — але не до тиранії.
— Власники тварин кажуть, що термін «опікуни тварин» є кращим визначенням, аніж «власники». Можливо, ми можемо погодитися з ними в цьому питанні?
— Я б навіть сказав, що термін «опікун» особливо влучно виражає біблійну ідею панування над тваринами. Хоча люди є власниками тварин — ці істоти не є бездушними об’єктами; вони живі й розумні. Тому, реалізуючи свої права власності на корову чи свиню, собаку чи курку, ми не повинні про це забувати. Навіть більше: як звичаї, так і чинні в наших суспільствах закони забороняють власникам бути жорстокими до тварин.
— Ви порушили важливу тему: чи жорстокість до тварин погана, бо шкодить самій людині?
— Це беззаперечно. Однак передовсім не можна тварин кривдити. Не тільки люди відчувають біль і рани, спеку й мороз, голод і спрагу. Це розуміли ще в дохристиянські часи. «Праведний дбає про потреби своїх тварин, а серце безбожних жорстоке», — читаємо ми в Книзі Приповідок (12,10). Або ж розглянемо справді чудову настанову, яка міститься вже в П’ятикнижжі Мойсея: «Коли натрапиш на вола ворога твого чи осла його, що заблукав, мусиш завести його до нього. Коли побачиш осла ненависника твого, що лежить під тягарем, гляди, не покидай його, а поможи йому піднести його» (Вих 23, 4‑5).
— Звідки, на Вашу думку, береться прагнення ставити під сумнів унікальність людини порівняно з іншими живими істотами?
— Давно визнано, що сумнів у Бозі неминуче призводить до сумнівів у людстві. Багато людей сьогодні хотіли б організувати світ так, ніби Бога не існує. У їхній перспективі йдеться про спростування істину про те, що на цій землі тільки людина була створена за образом і подобою Божою, про прагнення прирівняти людей до тварин. Але суть у тім, що ми справді були створені за образом Божим.
— «Що краще я знаю людей, то більше люблю тварин», — можна почути. Що Ви би на це сказали?
— Достойність чи недостойність любові до тварин можна оцінити за тим, чи людина, яка є другом тварин, любить також людей. Перший притулок для тварин створив домініканець, святий Мартін де Поррес — людина, повністю віддана бідним і хворим. Він мав таку любов до людей, що вона переливалась і на тварин.
— Чи заповідь «Не вбивай» стосується вбивства тварин?
— Коли хтось має нахабство заявляти, нібито християни і євреї всіх поколінь століттями не здолали зрозуміти, що заповідь «Не вбивай» також забороняє вбивати тварин, — я не буду вступати з ним у полеміку. І замість наводити (воістину залізні) аргументи біблійних дослідників та філологів, я наведу мудрі слова захисника тварин, відомого в ХІХ столітті:
«З двох зол, — писав Адольф Дигасінський у книжці «Знедолені життя», — невідомо, що гірше: жорстокість до тварин чи сентиментальність до якоїсь Жучки. Людська жорстокість у контакті з тваринами викликає в нас почуття обурення. Але справді огидно й суперечить природі віддавати собакам ті почуття, на які мають право лише люди. Давайте ніколи не забувати про одне, коли захищаємо тварин, а саме: людина не повинна робити цілями свого життя собак, котів тощо. Людина тільки має розвивати свою людську гідність у контакті з тваринами».
— Отже, християнин може їсти м’ясо?
— Я почну відповідь із того, що зв’язок людства з природою, мабуть, ніколи не був так глибоко ослаблений, як у наш час. Це явище впливає навіть на сільських жителів. На великих фермах тварин більше не розводять, а «виробляють». Важливо майже виключно те, щоб вони досягали максимальної економічної цінності за найнижчою можливою ціною. Те, що вирощувані тварини відчувають біль і стрес, а також мають свої потреби, помічається лише тоді, коли це впливає на економічний розрахунок. Коли вирощуються сотні «голів» — будь-яка близькість між заводчиком та його підопічними стає фактично неможливою, навіть якщо він чутлива людина. Суспільства побудували гігантські бійні, куди тварин перевозять так, ніби вони є просто товаром.
Коротко кажучи: замість питати, чи дозволено нам їсти м’ясо, — запитаймо краще, чому нас менше хвилює те, що загальне споживання м’яса значно зросло. Давайте подумаємо, що з нами сталося, що змусило нас фактично перестати постити, навіть у Великий піст. Розглядаючи ці питання, ми можемо посприяти тому, що загалом будемо для тварин радше опікунами, аніж тиранами.
Додам, що Церква з самого початку високо цінувала утримання від м’яса — але водночас рішуче захищала право людей їсти м’ясо і розводити тварин для цієї мети. Достатньо згадати, що давні монастирські правила, які вимагали від усіх монахів повністю утримуватися від м’яса, зазвичай допускали два винятки: вживання м’яса під час хвороби та поза межами монастиря. «Щоб не бути тягарем для господарів», — пояснив Генеральний капітул домініканців у 1249 році, і наступні орденські правила це перейняли.
— Дякую за інтерв’ю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
