Хто не подібний ні до старшого сина, ні до марнотратного

Роздуми над Словом Божим на суботу ІІ тижня Великого Посту

«Бог не за гріхами нашими учинив із нами» (Пс 103, 10). Милосердя Боже тішить нас, коли ми самі грішимо. З іншого ж боку, ми гніваємося на Бога, коли Він милосердний щодо інших — так, як старший син із притчі гнівався на свого батька.

Старший син мав свої підстави: батько простив надто легко. Батько не зробив висновків із гріхів свого молодшого сина і з вірності старшого! Поведінка батька теж була непедагогічною щодо марнотратного сина, який міг задешево оцінити батьківське прощення, яке дістав так легко.

В нас, десь глибоко, сидить старший син і його мислення. Так ми підходимо до сповіді: роблячи іспит совісті, не думаймо тільки про занедбання, але й про поступ, розвиток, якого ми досягли. Нам би видавалося несправедливим, щоб Бог нас постійно прощав, і постійно задарма, без будь-якого виправлення з нашого боку. Як старший син, ми хочемо вірністю і тяжкою працею вислужити собі Боже милосердя.

Також і молодший син ставав перед батьком, навіть боячись попросити про милосердя. Він теж спершу думав, що йому належить кара і що він має відробити покуту, що може просити тільки про те, щоб бути невільником у батька.

Свята людина — це той, хто не подібний ні до старшого, ні до молодшого синів із притчі; святий — він як батько. Свята людина не цінує нічого більше, ніж милосердя. Чи того милосердя, про яке просить як скрушений грішник, чи того, якого охоче вділяє винуватцям. Свята людина — вона як Бог: багата милосердям. Наприкінці життя вона не хвалитиметься тим, що за всі роки зробила для Бога, а тільки пригадуватиме милосердя, якого зазнала у своєму житті.