Історія про короля Артура та лицарів Круглого столу, класика кельтської літератури та міфології, поколіннями захоплювала людей усіх віросповідань своїм героїчним виміром.
Набагато менше відома історія святого Ґалґано Ґвідотті, лицаря, який став відлюдником. Його часто пов’язують із легендою про Екскалібур, але його історія базується на підтверджених фактах. І він не менш гідний роману «плаща і кинджала».
Ґалґано Ґвідотті народився близько 1148 року у К’юсдіно (Тоскана). Він пройшов шлях віри, який можна порівняти зі святим Франциском Ассізьким чи святим Шарлем де Фуко — до зрілості він жив доволі безладним та розпусним життям. Згідно з актами його канонізації та найдавнішими життєписами, приблизно у віці 30 років, після смерті свого батька, запальний лицар мав уві сні об’явлення святого Архангела Михаїла, і це вселило у нього глибоке бажання кардинально змінити своє життя.
В іншому сні божественний посланець привів його до пагорба Монтесієпі, де йому об’явилися Дванадцять апостолів, закликаючи його залишитися там, побудувати дім на славу Бога, Діви Марії та апостолів і жити відлюдником.
Символ меча у камені
Точне місце розташування майбутнього скиту Ґвідотті вказав його кінь, коли він збирався зустрітися з жінкою, з якою його мати, Діонісія, хотіла його одружити — про це вона сама повідомила церковній владі під час канонізаційного процесу.
На середині шляху кінь різко змінив напрямок, не звертаючи уваги на опір свого вершника, і привіз його до Монтесієпі, де зупинився у певній точці і відмовлявся зрушити з місця. Цей новий містичний досвід офіційно ознаменував початок життя Ґвідотті як відлюдника. Там, на знак вічної відмови від війни, він встромив у землю свій лицарський меч, утворивши обрис хреста Христового.
Свідчення про його благочестиве життя швидко поширилося сусідніми поселеннями, приваблюючи значну кількість паломників до Монтесієпі. Багато вірних просили його про молитви і про сотворення чудес.
«Одного разу, коли Ґалґано був у від’їзді, заздрісники зламали його меч. Після цього він був змушений встромити його у міцнішу основу: у валун Монтесієпі, де він перебуває і зараз», — розповів Алессіо Томмазі Бальді, канцлер Братства святого Ґалґано.
У відповідь на питання про часте порівняння історії святого Ґалґано з легендою про короля Артура і лицарів Круглого столу — зокрема через символ меча, встромленого у камінь — Бальді відповів що, хоча обидві історії схожі тим, що вони знаменують радикальну зміну життя, їхній глибокий символізм водночас має дуже різне значення.
«Витягнувши свій меч із ковадла, Артур стає королем, а лицар Ґалґано перетворює свою відданість зовнішньому, земному воїнству у приналежність до воїнства Христового, закріпивши свій меч у голій землі. У першому випадку меч є знаком влади і могутності, що робить того, хто ним користується, непереможним. У другому він відходить від свого основного призначення, приймаючи форму хреста і стаючи предметом аскетизму, духовного спокою».
Історичний зв’язок із королем Артуром?
Посилаючись на книжку «Меч і камінь — святий Ґалґано: історія, легенди» Андреа Конті та Маріо Артуро Яннакконе, яку він вважає найкращим довідником у цьому питанні, Бальді також спростував поширену думку про те, що ці дві історії надихають одна одну. Ця часта історична паралель між двома персонажами, на думку авторів, є нещодавнім продуктом «поп-культури», що походить переважно зі всесвіту Волта Діснея та отримав розвиток через недобросовісних сучасних істориків.
Насправді перші згадки про короля Артура в кельтській літературі відносяться до VI століття — за кілька століть до народження святого Ґалґано. Бальді додав, що, на відміну від бретонської легенди, історія святого Ґалґано заснована на беззаперечних історичних фактах.
«Твердження тих, — включно з езотериками і навіть масонами, — хто хоче перетворити історію Ґалґано на своєрідне символічне “повторення” легенди про короля Артура, забираючи всю історичну цінність у джерел, які свідчать про справжній містичний досвід відлюдника з К’юсдіно, абсолютно ненадійні», — сказав він.
Плідна спадщина
Святий Ґалґано залишається центральною фігурою тосканського пустельництва ХІІ століття, хоча його релігійне життя в Монтесієпі було відносно коротким. Відлюдник помер 3 грудня 1181 року, лише через кілька місяців після того, як отримав згоду Папи Олександра III на заснування своєї громади.
Його передчасна смерть, однак, не зменшила його духовного впливу на людей, що незабаром почали стікатися до його могили, шукаючи його заступництва у найрізноманітніших справах. Численні чудеса, про які повідомляли церковній владі того часу, стали причиною його канонізації лише через чотири роки, у 1185 році.
Того ж року його учні, серед яких було кілька людей, які отримали Божі ласки через його заступництво, організували Братство святого Ґалґано, яке залишається одним із найстаріших католицьких братств, що існують і донині.
Скит у Монтесієпі, де знаходиться його могила та його знаменитий меч, досі є місцем багатьох паломництв, у яких щороку беруть участь кілька тисяч людей. До релігійно-монументального комплексу у К’юсдіно належить велике абатство ХІІІ століття, перлину готично-цистерціанської архітектури, а також церкву, що прилягає до місця народження святого лицаря-пустельника. За загальним церковним календарем день його спомину — 30 листопада, а місцевий спомин — 3 грудня.
Переклад CREDO за: Солен Тадьє, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
