Гарячі Джерела

Роздуми над Словом Божим на середу Великодньої октави

Як зустріти воскреслого Ісуса сьогодні? Чи це може стати моїм особистим досвідом? Євангеліст Лука залишив нам чудове повчання про перебування Воскреслого Господа поряд із кожним учнем.

Того самого дня — в День Воскресіння, у неділю, коли усі почули звістку від жінок про порожній гріб, про з’явлення ангелів, про Воскресіння згідно зі словом Ісуса Христа, то все це здалося учням тільки пустою мовою і вони не повірили їм, лише дивувались тому, що сталося (пор. Лк 24, 11‑12).

Двоє з них — Євангеліст Лука підкреслює, що це були ті самі апостоли, кому жінки переказали слова ангелів: повернувшись від гробниці, розповіли все те одинадцятьом та всім іншим (Лк 24, 9). Однак ця дивна звістка не змінила їхнього смутку і розчарування. Вони «сходять» від Єрусалима. Рухаються вниз, віддаляються на 60 стадій (приблизно 11,5 км) до селища Емаус. Назва означає «гарячі джерела». Сьогодні важко однозначно локалізувати цю місцевість. Існує три припущення щодо розташування того селища. Для нас це означає, що Емаус може знаходитися всюди, куди ми втікаємо від хреста Ісуса.

Один із них мав на ім’я Клеопа. Можливо, він був чоловіком Марії Клеопової, яка з іншими жінками стояла під хрестом (пор. Йн 19, 25). Традиція зараховує його до 72‑х висланих Ісусом на проповідь (пор. Лк 10, 1‑12). Тут, однак, важливішою є постать іншого учня, про якого немає жодних особистих відомостей. Таким чином Лука натякає, що тим іншим учнем є кожний з нас особисто.

І вони говорили (ὁμιλέω — хомілéо, «говорили проповідь») між собою про все, що відбулося. Саме в цей момент, коли ми говоримо з іншими про життя Ісуса і Його смерть, коли «шукаємо разом» (συζητέω ― сидзетéо), Ісус наближається  та йде разом із нами. Розмова про Ісуса об’єднує дві дороги: дорогу Воскреслого і нашу. Саме тоді ми пізнаємо, що насправді це не ми, лише Ісус шукає нас на наших дорогах, де ми розпорошилися. Наше спільне шукання схоже тільки на віддалення; коли ж Він нас шукає, все цілковито змінюється. Ісус ходить нашими дорогами, щоб шукати і спасти розсіяних овець. Він наближається, товаришує, слухає. Наближається навіть тоді, коли ми віддаляємось від Нього, коли втікаємо далеко.

Перше, що має змінитися, ― це наш погляд: очі їхні були стримані, щоб не розпізнали Його. Це образ перебування у смерті, яка всім закриває очі. Досі вони «бачили» тільки смерть. Мабуть, Марія Клеопова особисто розповіла своєму чоловікові про Розп’яття на Голгофі. Ми не розуміємо вчення про хрест, воно закрите перед нами та напуває лише страхом, доки не зустрінемо Воскреслого: Однак вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися Його спитати про це слово (Лк 9, 45; 18, 34). За стражданням, несправедливістю і смертю  самому побачити Воскреслого не можливо.

Деякий час Воскреслий Ісус мовчки слухав їхню розмову, але потім запитав їх, про що вони розмовляли. Господь хоче, щоб ми не лише один одному, а й Йому розповіли про наші переживання і досвід смерті. І ось учні розповіли все, що так добре знали про Ісуса з Назарета до моменту Його смерті. Виявляється, що можна навіть дуже довго перебувати поряд з Ісусом, але знати Його лише по‑людськи, тільки до смерті.

А ми мали надію, що Він той, хто має визволити Ізрáїль. Господь визволяє від зла і смерті, проте не так, як ми того сподіваємось. Він бере все зло на себе. Зло і смерть не зникають, однак ми вже більше не самотні, лише зустрічаємо там Того, хто переміг світ. Найбільше, від чого прагне визволити Божий Син, — це від нерозумного і повільного до віри серця. Зовнішня перемога розпочинається від внутрішнього визволення, від перемоги над самим собою, над давньою людиною. Адже наші очі не розпізнають, серце повільне вірити, ми кудись ідемо, та без розуміння.

Що тоді робить Воскреслий Господь? Він розігріває серце учня своїм словом: Хіба не палало в нас наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та коли відкривав нам Писання? Це справжній досвід Емауса — «гарячі джерела». Сам Господь роз’яснює розум, коли пояснює всі Писання у світлі хреста, а замкнені смертю очі Він відкриває нам у Таїнстві Євхаристії. Ісус входить у дім Церкви, де зникає з очей, але ми впевнені, що Він увійшов не для того, щоб зникнути, але щоб залишитись на наше прохання.

Євангеліст Лука показав нам дорогу віри учнів від незнання до розпізнання Господа (в. 16. 31. 35).  Це здійснюється кожного разу в слуханні слова й ламанні хліба на Святій Євхаристії. Ті, які бачили Господа, бачили Його короткий час, щоб їхня віра мала фундамент і вони могли дати свідчення. Але подальша дорога віри учнів Ісуса була в усьому, як і наша: у слуханні слова і ламанні хліба.

Свята Євхаристія завжди перемінює самотніх і залишених, розчарованих і сумних, холодних і повільних, позбавлених розуміння, знеохочених утікачів у тих, хто негайно встає і повертається назад до Єрусалима, до спільноти Одинадцятьох. Там, в Емаусі, двоє з них стали «гарячими джерелами».