Один молодий чоловік прийшов до відлюдника, який мав репутацію святого, щоб стати його учнем. Цей святий пустельник навчив його багатьом методам молитви.
Одного разу учень спитав його: «Що я можу зробити, щоб сягнути Бога?» Учитель відповів: «Що ти можеш зробити, щоб зійшло сонце?» Учень розгнівався і дорікнув йому: «Тоді навіщо ти даєш мені усі ці способи молитви?» З великою мудрістю і терплячістю пустельник пояснив: «Щоб переконатися, що ти прокинешся, коли сходитиме сонце».
Ми не досягаємо спасіння і не відкриваємо для себе Бога самостійно, але ми покликані чувати, коли Він з’явиться у нашому житті. Це означає, що ми повинні наполегливо намагатися жити згідно з нашою вірою і виконувати Божу волю.
Нам відносно легко піти на одну жертву, якщо ми знаємо, що це буде останнім, чого від нас вимагатимуть. Набагато складнішим завданням для більшості з нас є принесення багатьох менших жертв, день за днем, без видимого кінця. Однак така природа хреста, який ми несемо: молитися й ходити на Месу, навіть коли інші члени нашої родини припинили це робити; зберігати зобов’язання робити те, що морально правильно, навіть коли це більше нікого не цікавить; займатися благодійністю і робити іншим добро, незважаючи на те, що нам рідко дякують або визнають наші заслуги. Так легко було би здатися — але це не шлях Христа. Він закликає нас не спати й бути готовими, і обіцяє свої благословення тим, хто збереже Йому вірність.
Взірці наполегливості
Деяких святих можна назвати зразками витривалості; іншим вартувало великих зусиль залишатися вірними покликанню. Не можна не захоплюватися прикладом апостола Павла, який охоче сплатив велику ціну за те, щоб служити Ісусу, як ми бачимо з Діянь Апостолів і деяких його послань.
Інший чудовий приклад відданості — це святий Атанасій, єпископ IV століття, чия непохитна протидія єресі аріанства (що заперечувала божественність Христа) була такою важливою для збереження вчення Церкви. Багато єпископів, священників і мирян вагалися — але не Атанасій. П’ять разів його відправляли у заслання за впертий захист церковної догматики, через що 17 із 46 років свого служіння він був змушений провести за межами своєї Александрійської дієцезії.
Місіонерські труднощі
Місіонери часто переживають важкі часи: вони живуть далеко від дому, серед людей іншої культури, і часто стикаються з ворожнечею та підозріливістю, що іноді закінчується фізичною загрозою або навіть смертю. Це був випадок святого Ноеля Шабанеля, одного з мучеників Північної Америки. Здається, що деякі інші його співбрати, французькі єзуїти, не мали проблем із проповідуванням Євангелія індіанцям, але для нього все було інакше. Отець Ноель мав труднощі з вивченням місцевої мови, він вважав звичаї тубільців огидними, він не міг їсти їхню їжу і страждав від депресії та сильної туги за домом. Що він зробив далі? Він дав урочисту обітницю залишатися тут стільки, скільки захоче Бог. Отець Ноель виконав свою обіцянку, залишаючись із племенем гуронів, поки не загинув мученицькою смертю від їхніх рук.
Одна з сучасниць Шабанеля, свята Луїза де Марійяк, не мала справи з такими небезпеками, але їй довелося долати особисті перешкоди у справі заснування конгрегації Дочок Милосердя разом зі святим Вікентієм де Полем. Вона мала слабке здоров’я, обставини часто виступали проти неї, але поєднання наполегливості з божественною благодаттю допомоги їй досягти мети.
Оскільки святі зосереджені на майбутньому житті, вони зазвичай здатні подолати тимчасові труднощі, які знеохочують інших людей. Терпіти страждання набагато легше, коли ми знаємо, що у них є мета. Так було з Папою святим Мартином І, який помер у вигнанні після того, як виступив проти єресі, яку підтримував імператор. У своєму листі святий Мартин писав: «Протягом сорока семи днів мені не давали води, щоб помитися. Я промерз до кісток і знесилений дизентерією. Їжа, яку мені дають, викликає у мене нудоту. Але Бог усе бачить, і я довіряю Йому».
Не всім святим було легко довіряти Богові. Відомо, що деякі з них відмовлялися від своїх початкових зусиль у служінні — можливо, через страх або переміни у серці, можливо, через бажання шукати Бога у інший спосіб.
Другий варіант — це випадок святого Григорія з Назіанзу, великого богослова, чия персональна сором’язливість схиляла його до самотності. У 380 році його зусилля зі зміцнення Церкви у Константинополі стали причиною його проголошення місцевим єпископом. Це була дуже престижна і важлива посада, однак Григорій пішов у відставку всього за кілька тижнів, щоб провести решту життя у роздумах і молитві.
Страх тимчасово став на заваді місії святого Августина Кентерберійського. Папа Григорій Великий обрав його, щоб разом із іншими місіонерами відправити до Англії, але, досягнувши Ла-Маншу, група злякалася розповідей про сильні шторми та лютих тубільців. Вони залишилися чекати, поки Августин повернеться до Рима, щоб запитати Папу, чи справді потрібна ця місіонерська подорож. Григорій заспокоїв переляканого Августина і відпустив його назад; як виявилося, його та його супутників добре прийняли, і їхні зусилля в Англії принесли рясні плоди.
Як досягти прогресу
Навіть коли ми не їдемо далеко від дому або не ризикуємо своїм життям, труднощі, пов’язані зі служінням Богу, можуть бути виснажливими та знеохочувальними, а спокуса здатися завжди не за горами — особливо коли здається, що наші зусилля не цінують або не шанують. На початку ХІХ століття святий Климент Гофбауер заснував притулок для сиріт і часто мусив жебракувати, щоб його утримувати. Одного разу він зайшов до таверни і попросив милостиню, але чоловік, що грав у карти, плюнув йому в обличчя. Замість того, щоб піти геть, Климент спокійно сказав: «Це був подарунок мені особисто; тепер, будь ласка, дайте щось для моїх бідних дітей». Вражений смиренням і наполегливістю святого, чоловік не тільки вибачився і зробив невелику пожертву, але відтоді став одним із постійних каяників священника і вірним послідовником його служіння.
Поки ми не здаємося перед обличчям людей чи обставин, божественна благодать може творити чудеса; і бажання тривати у вірі може бути потужним виявом нашої любові до Бога.
За словами святого Августина, «наше завдання [як християн] — щоденно просуватися до Бога. Наше паломництво на землі — це школа, де є лише один учитель — Бог, і вона вимагає хороших учнів, а не прогульників». Ми закінчимо з відзнакою цю школу життя, якщо залишимося вірними Ісусу не лише словом, а й ділом. Святий Ігнатій Антіохійський стверджує: «Дерево видно по його плодах, і так само тих, хто сповідує свою приналежність до Христа, буде видно по тому, що вони роблять. Бо потрібне не просто теперішнє визнання, але витривалість до кінця у силі своєї віри».
Якщо ми хочемо досягти успіху, ми повинні повністю покластися на Божу благодать. Святий Павло від Хреста каже, що ми також повинні цілковито присвятити себе волі Божій, незалежно від того, чи вона нам приємна, чи болісна. Чим більше ми віддаємо себе Богові, тим більше благодатей отримаємо. Святий Вікентій де Поль запевняє нас: «Якщо сьогодні ми знайшли силу подолати один негаразд, то завтра й післязавтра ми зможемо подолати інші, набагато більші й гірші».
Ісус каже нам не турбуватися про завтрашній день, оскільки нам достатньо сьогоднішніх викликів. Нам призначено жити у дусі довіри день за днем, бо, як каже святий Августин: «Тримайся, будь стійким, терпи, і ти понесеш хрест». Як ми бачимо у житті святих, витривалість у зусиллях наслідувати Ісуса не завжди легка, але з Божою благодаттю це можливо, і це варте своєї ціни.
Для подальших роздумів
«Ми повинні витерпіти і вистояти, якщо ми хочемо досягти правди та свободи, на які нам дозволили сподіватися. Віра і надія — самий зміст нашого християнства, але щоб віра і надія принесли плоди, необхідне терпіння» (Святий Кипріан).
«Той, хто не здобуде любові до Бога, навряд чи буде витривалим у благодаті Божій, тому що дуже важко зректися гріха лише через страх покарання» (Святий Альфонс Ліґуорі).
«Віра вірить, надія молиться, а милосердя просить давати іншим. Смирення серця формує молитву, впевненість промовляє її, а наполегливість тріумфує перед самим Богом» (Святий Петро Юліан Еймард).
Молитва святої Клари Ассізької
Молю Тебе,
О найлагідніший Ісусе,
що відкупив мене Хрещенням
від первородного гріха,
Тож тепер Твоєю Дорогоцінною Кров’ю,
яку пропонують і приймають у всьому світі,
визволи мене від усіх бід, минулих, теперішніх і майбутніх.
Своєю найжорстокішою смертю дай мені живу віру,
міцну надію і досконале милосердя,
щоб я могла тебе любити
усім серцем, усією душею та з усією силою.
Зроби мене твердою і непохитною у добрих справах,
і даруй мені витривалість у Твоїй службі,
щоб я могла завжди догоджати Тобі.
Амінь.
Переклад CREDO за: о. Йозеф М. Еспер, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
