Питання: У пари, яка зустрічається і планує спільне майбутнє — а, можливо, вже одружена, — можуть бути різні погляди на важливі аспекти життя, різні цінності. Як це впливає на стосунки?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Кохання та різні політичні погляди
До якої міри однаковими мають бути політичні погляди у пар? Є така небезпечна думка, що ми як християни маємо бути аполітичними; політика не для віруючих.
Очевидно, це непросте питання. Але в усьому цьому є людина. А християнства без людини, без стосунків не існує. Християнство — це взаємини людини з Богом, із воскреслим Ісусом Христом. На цих стосунках будується все. Якщо їх немає — то це ідеологія. І тоді є агресія, яка хоче все підпорядковувати «мені».
Не можна сказати: неважливо, в якому суспільстві я живу; неважливо, хто мною керує; неважливо, чи моє суспільство у стані війни чи миру; неважливо, моє суспільство рабське чи вільне, — важливо, що я кохаю. Неправда! Тому що на моє кохання впливає все.
Стара, рабська ментальність СРСР, де штучно хотіли показати, що все має служити ідеології, де людина мала служити системі, ще впливає на нас. Іноді протест може бути таким сильним, що людина не хоче мати нічого спільного з державою, з тим, що відбувається в суспільстві. Натомість справжній християнин творить суспільство. А суспільство змінюється тоді, коли в ньому є зрілі християни. Вони мають бути у політиці, в економіці, в бізнесі, у вихованні — повсюди.
Духовенство не повинно займатися бізнесом чи політикою, бо це не його покликання. Його покликання — проголошувати Боже Слово. Але християни-миряни — чоловіки й жінки, які закохуються, одружуються, народжують дітей, — мають бути політиками. Мають бути добрими президентами, прем’єрами, міністрами, військовими; мають цікавитися політикою. Коли вони живуть згідно зі своїм сумлінням, виконуючи Божі заповіді, то суспільство стає іншим. Воно перемінюється в суспільство, де панує правда, де людина є людиною — не богом, якому підпорядковано все, і не предметом. Людина є творінням — і тільки творінням. Так має бути.
Війна, мир, агресія чи небезпека ззовні, все, що відбувається навколо, впливає на те, чи люди можуть безпечно кохати, одружуватися, народжувати. Бо це говорить про те, що майбутнє забезпечене. Але якщо йдеться про людину та її гідність, то не може бути так: найважливіше — те, що ми кохаємо одне одного, а все інше неважливо. Неважливо, що мій коханий чи наречена підтримують війну, агресію; це індивідуально. Не індивідуально! Бо йдеться про цінності. Якщо людина підтримує війну, напад росії на Україну, то вона підтримує й те, що до мого помешкання може хтось прийти і зґвалтувати мене. А мій «коханий» скаже: «Ну, це життя, так буває у світі. Чоловіки агресивні». Якщо пара лише зустрічалася і розійшлася з такої причини, то це нормально. Навіть добре, що це сталося до одруження. Гірше, коли це виявляється в подружжі, й воно розпадається.
Питання — чому раніше цього не побачили? Якщо хлопець і дівчина тривалий час зустрічалися й не помітили цю разючу різницю в цінностях, то постає запитання щодо щирості їхніх стосунків. Як вони дивилися на своє майбутнє?
Війна оголює емоції. Можна йти за цими емоціями й нищити все навкруги, або підключити до емоцій розум, який каже, що так не можна. Це те, що ми називаємо совістю — оцінка практичного розуму: не те, що я переживаю, а реальність, те, що стосується мого життя. Це, на жаль, проходить через взаємини. Християнин не може жити поза суспільством, поза реальністю.
Різна релігія і стосунки
У парі хтось може бути католиком, а хтось — православним. Або зовсім іншого віросповідання. Чи впливає це на стосунки?
Віра, обряди теж говорять про людину, про її цінності. Якщо йдеться про різні конфесії всередині християнства, то в таких парах можуть бути труднощі, пов’язані з їхнім віровизнанням. Важливо, щоб на цьому рівні не було дискусій із негативним відтінком. Якщо в центрі — людина та її гідність, то інша людина прийматиме все. Прийматиме цінності подруга з огляду на нього.
Приміром, хтось невіруючий або нехристиянин, але закохався, й для нього цінне те, що є цінним для коханої/коханого. Складніше, якщо друга сторона, наприклад, чоловік, — мусульманин або юдей. Бо в цих релігіях жінка займає зовсім іншу позицію, ніж у християнстві, й вона може не втриматися у християнстві. Її можуть навіть змусити перейти на релігію чоловіка. У такому разі жінка повинна добре усвідомлювати, з ким вона хоче створити сім’ю.
Натомість якщо хтось із подружжя не практикує свою віру, то він може прийняти те, що його подруг — християнин. А також погодитися з тим, що він не зможе виховувати дітей по‑християнському, тож релігійне виховання буде на його «половинці». Людина має право не розуміти релігійності партнера, але коли шанує і приймає —це й говорить про кохання.
Там де, є «моє, бо моє», «моє зверху», «бо я так вирішив», — там немає кохання. Немає бажання добра для іншої людини. Там тільки емоції. Дуже агресивні й небезпечні. Бо у цьому місці «проламується мур» гідності людини. А це чіткий сигнал, що і в інших сферах може бути подібне.
Католицька Церква каже: краще, щоб подружжя було навіть одного обряду. Бо ми реалісти. У нас в усіх є насіння Адама — наслідки первородного гріха. Вони діють, вони нікуди не ділися. І час від часу проявляються в ослаблених місцях. А релігійні почуття є таким вразливим місцем у взаєминах. Тому на це потрібно звертати увагу. Особливо жінкам.
Шлюб з іноземцем. Чи не стане на заваді різний менталітет?
Зараз багато українців перебувають за кордоном. Чи не є інша національність перешкодою для серйозних стосунків? Адже це різна ментальність.
Різниця в ментальності — це навіть те, що ми походимо з рідних родин. У чоловіків та жінок теж різна ментальність. У цьому — наше багатство.
В сучасному світі, де вже майже немає фізичних кордонів, а іноді й ментальних, — це не проблема. Головне — людина та її гідність. Коли ми говоримо про віру в Бога, то йдеться насамперед про те, що я думаю про людину. Бо Ісус Христос прийшов на цю землю як людина. Бог став людиною. У Євангелії ми бачимо багато людських жестів Ісуса: щодо жінок, щодо чоловіків, щодо дітей, щодо іновірців, щодо грішників. Щодо різних категорій людей. Бенедикт XVI зазначав, що найпершим виміром християнства є людяність. Тому важливо, яке ми маємо уявлення про людину.
Все інше підпорядковується цьому. Бо якщо людину трактують як предмет для заспокоєння своїх потреб, то тоді заважатиме все: і релігія, і обряд, й інша національність, і культура, й вік — усе. І це буде вказуватися як мотив того, що стосунки не склалися, — щоб не назвати справжню причину: я ставлюся до людини як до предмета. Тому важливо побути достатньо довго у національному середовищі, з якого походить мій наречений чи наречена. Щоби краще розуміти, краще пізнати людину, її світ. Поспішати не варто.
Повністю розмову з братом Олександром Могильним можна подивитися тут.
Читайте також:
Чи кожні стосунки мають закінчуватися шлюбом?
Яка різниця у віці може бути у стосунках?
У якому віці можна починати ходити на побачення?
Скільки часу потрібно зустрічатися до шлюбу?
Хто має платити на побаченнях?
Чи можуть хлопець або дівчина утримувати своїх коханих до одруження?
фінансово.
Щиро дякуємо!
