Про важливі аспекти сповіді розповідає отець Григорій Рассоленко.
Чому під час сповіді ми шукаємо у священника підтримки? Бо підсвідомо ми прагнемо стосунків із батьком. Вбачаємо у священникові Небесного Отця. Добре, якщо священник скерує на Отця, на взаємини з Богом.
Тут має бути дві руки — як на картині Рембрандта «Повернення блудного сина»: одна — рішуча, батьківська; а друга — ніжна, жіноча, материнська. Сповідники повинні постійно мати перед очима цей образ. З одного боку — не можна виправдовувати гріх людини, яка приходить сповідатися. Але, з другого боку, не можна і засуджувати, залякувати пеклом.
Сповідник також не має права підозрювати, що каяник затаїв якийсь гріх.
Два важливі аспекти сповіді
У сповіді варто побачити два аспекти. Перший — це місце Бога, місце Отця. Моє бачення, образ Бога. Людина з цим образом приходить на сповідь — і добре, якщо священник відкриє їй справжній образ Бога та її правдивий образ.
Другий момент — ми згрішили не лише проти. Бога, а й проти Церкви, спільноти вірних. Бог не спасає наc індивідуально — лише у спільноті. Тому ми сповідаємося священнику.
Раніше, історично, сповідь не була індивідуальною. Люди, які згрішили, визнавали гріхи перед спільнотою Церкви, публічно. І покаяння, покуту чинили перед Церквою, публічно. Пізніше, оскільки ми слабкі, і спільнота Церкви теж недосконала, сповідь стала відбуватися «на вухо».
Священник — це представник Церкви. Це також дає усвідомлення, що я через важкий гріх порвав із Церквою, а Ісус Христос і Церква — в особі священника — заново приймають мене до спільноти вірних. Це духовний вимір: Отець заново мене обіймає, а спільнота знову приймає. Психологічного виміру тут немає.
Неправильна поведінка сповідника завдає ран
Неправильна поведінка сповідника може сильно поранити каяника і викривити його образ Бога. Травмується зазвичай людина, яка є слабкою; яка раніше вже була зранена. Вона має дуже сильне почуття провини, страх перед силою, владою. Коли така людина приходить на сповідь, у ній відгукується біль, завданий в дитинстві. Часто навіть зовні сильні, мужні чоловіки уникають сповіді, бо вони поранені змалечку. Невідповідне ставлення з боку сповідника ще більше поглиблює ці рани, замість того, щоби зцілити. А в нас у Церкві зараз дуже багато емоційно травмованих людей. Вони навіть підсвідомо шукають підтримки на сповіді. І коли зустрічаються з пораненим священником, то їхні рани ще поглиблюються.
Людина йде до священника, щоб отримати через нього прощення і відчути Боже милосердя. Натомість часто від сповідника можна почути: «Ти поганий», «Тобі треба краще старатися», «Страждай, бо Ісус страждав», і таке інше. І людина, яка шукає у сповіді зцілення, прийняття, милосердя «отримує» суворого Бога і духовне насильство.
Якщо священник на сповіді не може дати повчання делікатно, то краще взагалі цього не робити.
Ми часто на сповіді ставимо священника на п’єдестал. І священник, буває, сам ставить себе на п’єдестал — замість Бога. Він сам — або ми — робимо з нього ідола. Це також є різновидом духовного насильства.
Назвати гріх на ім’я
На сповіді потрібно чітко сказати, у чому був гріх. Не для приниження, а щоб назвати зло на ім’я. Тоді є вимір справедливості: я знаю, що я зробив, конкретно це називаю. Наша душа потребує цієї справедливості. Тоді приходить Боже милосердя й Господь омиває людину з її гріха.
Але нерідко священник не має змоги показати каянику гріх конкретно. Дуже часто поняття гріха затирається почуттям провини пенітента. Бо людина приходить на сповідь з аморфним почуттям провини: вона відчуває, що щось зробила не так, але не може конкретно назвати. Коли священник називає, допомагає людині побачити цей гріх, — відбувається зцілення.
Повністю розмову головної редакторки CREDO Юлії Завадської з о. Григорієм Рассоленком та психологинею Лілією Кучер дивіться тут.
Читайте також:
5 ознак нездорової духовності — і як її зцілити
Чи виховання дітей увірі — це насильство?
фінансово.
Щиро дякуємо!
