Сьогодні починають говорити, що виховання дітей у вірі — це насильство. Мовляв, не треба змушувати підлітків ходити до церкви, не можна змушувати дітей сповідатися тощо.
Чи чинимо ми насильство над дітьми, виховуючи їх у вірі — розповідають о. Григорій Рассоленко і психологиня Лілія Кучер.
Для дитини духовними керівниками є батьки. Вони відповідають за виховання. Це також і духовна влада над дітьми. До 18 року життя дитина залежна від батьків. Вони формують у дитини навички, потрібні їй у подальшому житті, зокрема у перспективі життя вічного. Те, що дають батьки, вони завжди дають із любові. Якщо батькам доводиться якимось чином змушувати дітей ходити до церкви, то діти мають слухатися. Тут немає насильства. Це природний батьківський обов’язок і Божий дар. Якщо дитина не слухається, то вона порушує Четверту заповідь.
Здорові межі й самоконтроль — це базові потреби для кожної людини. Підлітків не виховують, а супроводжують. Із підлітками треба розмовляти. І тут дуже важлива атмосфера в сім’ї, здоровий добрий приклад. «Дивися, я ходжу до церкви і можу в повноті відчувати щастя». «Ми йдемо всією сім’ю, а потім ти можеш зробити те, що ти хочеш».
Повністю розмову головної редакторки CREDO Юлії Завадської з о. Григорієм Рассоленком та психологинею Лілією Кучер дивіться тут.
Читайте також:
5 ознак нездорової духовності — і як її зцілити
фінансово.
Щиро дякуємо!
