Навчитися ходити по воді

Роздуми над Словом Божим на вівторок XVIII звичайного тижня, рік І

Відразу ж після чудесного розмноження хліба Ісус наказує своїм учням переплисти на інший берег Генезаретьського озера, а сам залишається, щоб помолитися на самоті. Потім серед ночі Він йде по морю, щоб наздогнати своїх учнів, які відпливли вже на багато сотень метрів від берега.

Вчинок Ісуса здається нелогічним, однак Апостол Йоан в своєму Євангелії його добре пояснює. Він зазначає, що після чудесного розмноження хліба народ хотів зробити Ісуса царем (Йн 6, 15). Син Божий втікає, оскільки це прагнення людей, захоплених чудом розмноження хлібів, не було згідне з волею Отця (пор. Йн 6, 26). З іншого боку, саме чудо ходіння по воді особисто для мене залишається певною таємницею. Кожне диво об’являє Таємницю Бога, якого ми не зможемо до кінця зрозуміти, але можемо захоплюватися Ним через споглядання. Саме таким є чудо ходіння по воді, яким Ісус Христос проявляє свою Божественну владу над природними стихіями: зрозуміти це чудо до кінця не можливо, але воно нас вражає.

Нашу увагу євангеліст Матей звертає на те, що відбулося між Ісусом, який наближався до човна, і Петром, котрий захотів підійти до свого Вчителя по воді. Апостол Петро відрізнявся імпульсивністю і запальним характером. Найбільшою мірою це виявлялося у його ставленні до улюбленого Учителя (пор. Йн 21, 17). Цим можна пояснити прагнення Петра: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!» (Мт 14, 28) . В цих словах ми можемо помітити не лише любов Петра до свого Учителя, але й віру в Його Божественність. Адже лише Господь може зробити людину здатною ходити по морю наче по суходолу. Ісус відповідає: «Підійди». І Петро ступає на бурхливу поверхню. Аж ось він піддався страху, подивившись на неспокійне море. Його віра і довіра до Ісусового Слова так само швидко гасне, як перед цим запалилась. Петро починає тонути…

Як же сильно ця Петрова віра нагадує нашу власну. В певному моменті життя ми глибоко переживаємо зустріч з Христом. Тоді все для нас легко, віра не обтяжлива, — ми запалились нею подібно Петру. Раптом наші погляди звертаються на проблеми і труднощі життя: страждання, перешкоди, злість, впертість інших людей, на нашу слабкість і гріховність. Усе це нас бентежить, подібно як Петра збентежив вигляд бурхливого моря. Як і Петро ми починаємо тонути у вирі проблем. В цій ситуації не Слово Ісуса, а проблеми беруть владу над нами. Маємо почути в своєму серці голос Ісуса: ті слова,  якими Господь звертається до нас, як до Петра: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт 14, 31).

Ісус справді сильніший від наших проблем. Все простіше з Ним, а наші виправдання, що ми не можемо молитися, бо маємо багато справ, або не можемо бути добрими християнами і не грішити, бо це дуже складно, походять лише з одного: з нашої малої віри.