Римо-катол.: 11 серпня (обов’язковий спомин)
Переважній частині людей буде мало зрозумілим прагнення св.Франциска і св.Клари (1193-1253) домогтися від Церкви «привілею бідності».
Франциск ді П’єтро Бернардоне, який голяка на площі св.Руфіна в Ассізі кричав, що не має іншого батька, крім Отця Небесного, — вчинив свою ескападу просто під вікнами будинку, де жила сім’я майбутньої святої Клари. До нього, який у таємних (але цнотливих, при свідках!) зустрічах оповідав їй про щастя бути коханою самого Бога, Клара втекла Вербної неділі 1212 року. Він сам обрізав її довге волосся і вдягнув її у грубу монашу рясу поверх білого дівочого вбрання. З ним разом Клара відбудовувала у Церкві повну довіру Богові, яка виражалась у відмові від будь-якого майна. Навіть коли Папа Григорій ІХ, приїхавши в уже заснований нею монастир, намагався переконати Клару, що «обставини життя бувають різні, а берегтися варто», — вона просила його про дарування її сестрам спеціального привілею ніколи не володіти жодним майном. Для Папи, в якого переважно просили про привілеї іншого спрямування, це було майже гумором, але він зрештою скорився, вбачаючи у цьому ту саму волю Божу, яку був зобов’язаний розпізнавати як пастир Його Церкви.
Певні історичні обставини сприяли справі розвитку ордену кларисок. Насамперед це було міцно «прописане у свідомості» тодішніх людей правило, що Церква надає недоторканний притулок. Коли страшенно розсерджені родичі прибігли по Клару, яку вважали «зачарованою» і обманутою нашіптуваннями дивака Бернардоне, — вона вхопилася рукою за вівтарний покров, і ніхто не посмів її зачепити. Монастирі надавали право захисту й вилучали людину з-під світської влади. По-друге, на постання реально бідних монастирів «працювала від зворотного» тодішня система ситого і забезпеченого монастирського життя, яку чимало віруючих хотіли б змінити, й дії Франциска і Клари стали для них вказівкою. А по-третє, Клара таки була Божою душею, з дитинства (а за переказами, ще й до народження, бо мама Ортолана мала видіння, що народить «світло світу», через що назвала доньку Кларою — «світлом») відзначалась великою побожністю. Слідом за Кларою в монастир прийшла її 15-річна сестра Агнеса, потім третя сестра, і всі її подруги. Коли Клара молилася, ще дитиною, то не раз відзначали, що після молитви від неї йшов «запах неба»…
Її побожність не була солодкава. Ставши настоятелькою першого монастиря «бідних дів св.Дам’яно», вона залишала саме за собою обов’язки мити «сидіння хворих», обмивала й цілувала ноги сестер, які ходили по милостиню. Її пости були такі суворі, що й сам Франциск був змушений втрутитися, аби примусити її їсти. Спала вона на ложі з галузок, маючи камінь за подушку. Понад усе вона любила Христа — бідного Христа, живого Христа, її бідність була для неї (та для багатьох послідовниць) способом бути всім своїм життям близько біля цього живого і реального Христа, а не того, про чию бідність проповідували з багатих амвонів.
Про святість Клари є чимало свідчень (окрім легенд), її молитва надихала багатьох, її слова повчання слухали і бідняки, і європейські принцеси, до яких вона без зайвого пієтету могла звернутися: «Слухайся, бідна, бідного Христа!» Вона написала Устав для свого ордену — це перший в історії Церкви Устав, написаний жінкою. Клара хотіла, щоб він був затверджений, щоб її сестри мали гарантоване право на свою бідність, і казала, що помре не раніше, ніж Папа підпише цей документ. І, власне, так сталося.
Батьки Клари досить швидко погодилися з її «дивним» рішенням, а донна Ортолана закінчила свої дні у монастирі кларисок, де її рідна донька стала для неї духовною матір’ю. Бути вірним своєму покликанню варто, навіть якщо найближчі деякий час тебе не розуміють.
Зображається в орденському вбранні, з монстранцією в руці (за легендою, Клара оборонила свій монастир від нападу сарацинів, вийшовши до них зі Святими Дарами в руках).